Іракські вибори – шлях до громадянської війни?

Чимало видань ставляться до цієї події з певним скепсисом, серед них і газета ”ЦАЙТ”. Видання вказує на невідповідність виборчого права іракським реаліям. І результати виборів можуть спричинити громадянську війну, вважає газета:

Є одна важлива обставина проведення виборів. Вони будуть відбуватися за мажоритарною системою. Лідер виборчих перегонів в певному окрузі отримує всі голоси. Тобто національні меншини та представники регіонів матимуть невеликі шанси бути відповідно представленими в Національному зібранні. Зате численні групи, як, наприклад, шиїти, які перебувають під майже безмежним контролем аятолли Алі-аль-Сістані, або ж добре організовані курди, отримують всі козирі,

зазначає ЦАЙТ та веде далі:

Чимало іракців не вірять у бажання США демократизувати країну. Натомість, вважають вони, йдеться швидше про мету розколоти країну або ж паралізувати її шляхом внутрішніх конфліктів. Результати опитувань, проведених у вересні 2004 року Міжнародним республіканським інститутом, показали, що 67% іракців дотримуються думки, що саме США стане тією силою, яка спровокує громадянську війну. Тож поки Вашингтон оголошує одну перемогу за іншою та уникає відкритих дискусій про свої помилки, чимало іракців вбачають в бажанні американців розкол країни, а в виборах –тільки інструмент для досягнення цієї мети, підсумовує ”ЦАЙТ”.

Шістдесята річниця звільнення Освенціму стала темою роздумів автора статті ”Чому історія нас не відпускає” в тижневику ”РЕЙНІШЕР МЕРКУР”:

60 років тому Освенцім став першим з таборів смерті, звільненим радянськими військами. З того часу він став синонімом масового вбивства. Що означає Освенцім для німців та ізраїльтян, а також для німців єврейського та неєврейського походження? Зрозуміло, що два питання: яка це історія? і Хто ми в ній? – нероздільні,

стверджує газета ”РЕЙНІШЕР МЕРКУР” та зазначає:

Відповідь на запитання ”Хто ми” залежить від того, як і в якій ролі ми розуміємо Голокост, цей злам цивілізацій. Чи будуть стосунки між німцями та євреями коли-небудь не такими напруженими? Заразний політичний антисемітизм у Німеччині дає підстави сумніватися у цьому, різноманітні тісні контакти між німцями та ізраїльтянами, між німцями єврейського та неєврейського походження, навпаки, подають надію.

Освенцім – це частина нашого самосприйняття. На сьогодні залишились живими дуже небагато свідків таборів, тому дедалі більшою мірою колективна пам”ять заступає місце їхніх спогадів. Нам потрібні як достеменні музеї, такі як Освенцім, так і символічні місця, як меморіал Голокосту, для того, щоб убезпечити нас самих. Історії невідомий зворотній рух, звільнення німців починалось зі звільнення таборів. Той, хто не визнає та заперечує спадщину Освенціма, той не знає, хто він такий.

Тему Голокосту продовжує тижневе видання ”ШПІГЕЛЬ” з розповіддю про операцію ”Останній шанс”, яку проводить у Німеччині Центр ім. Сімона Візенталя. За інформацію, яка приведе до засудження нацистських злочинців, обіцяна винагорода в 10 тисяч євро.

Ефрайм Зурофф, керівник центру ім. Сімона Візенталя, каже: “Мова йде про справедливість. І її треба досягти швидко. Час збігає. Можливо, існують ще тисячі злочинців, які живуть далі і не відповіли за свої злодіяння... Зараз німці повинні допомогти покарати злочинців чи хоча б вказати на них. Це їхній історичний обов”язок, вважає Зурофф. Операція “Останній шанс” проводиться вже й у Польщі, країнах Балтії та Австрії, і досить успішно, говорить Зурофф. Його організація отримала інформацію про 329 ймовірних злочинців.

Утім, зазначає ШПІГЕЛЬ, ідея операції “Останній шанс” має чимало критиків.

Міхаель Брумлик, директор франкфуртськиого Центру досліджень Голокосту, ставиться до операції “Останній шанс” скептично. “Це непотрібна акція, оскільки вона апелює не до моралі, а не жадоби наживи. Замість роз”яснювальної роботи у суспільстві вони намагаються привернути увагу до себе плакатними засобами.