Іспанія: Атомні відходи? Давайте нам!
13 лютого 2010 р.
Коли іспанський уряд наприкінці минулого року дав «зелене світло» будівництву першого в країні сховища для ядерних відходів, у Мадриді розраховували на штурм заявок. «Селища битимуться за контракт», - говорив тоді міністр промисловості Мігель Себастьян. Битися є за що – 700 мільйонів євро інвестицій, 300 робочих місць, доходи від податків.
Для іспанського уряду власне ядерне сховище потрібне як ніколи. На вісьмох АЕС країни для відходів немає місця. В наступні роки їм також доведеться взяти назад відходи, які перероблятися у Франції.
Сподівання на гроші
Нещодавно тендер закінчився, й заявку на будівництво сховища подали 11 містечок і селищ. У найменшому живуть 80 людей, в найбільшому – близько 1600. Для більшості бургомістрів іспанських селищ атомне сховище – шанс отримати від уряду гроші й поправити своє скрутне становище. Інформацію про можливі ризики та довгострокову перспективу зберігання атомних відходів вони майже не отримали. Хосе Маріа Саіц, бургомістр селища Віллар де Канас за професією коваль, у міськраді разом з ним працюють каменярі, штукатури чи пенсіонери. «Наше село нас годує, і ми не хочемо, щоб воно померло», - каже Саіц.
Оскар Фернандес, бургомістр Мелгар де Арріба, теж не є професійним політиком. Говорячи про ядерні матеріали, він визнає:
«Ми були повністю безграмотні в цій сфері. Але ми ознайомилися з матеріалами, крім того, заходи безпеки будуть дуже високими, набагато вищими, ніж потрібно. У мене зовсім немає страху».
Ні слова про ризики
На інтернет-порталі Enresa – іспанської державної фірми, що займається ядерними відходами – детально описані переваги майбутнього сховища. Про можливі ризики – ні слова. Натомість є список країн, у яких уже існує тимчасове сховище для ядерних відходів, у тому числі – Німеччина. Про те, що останнім часом у ФРН про безпеку цього сховища ведуться гострі дискусії, не згадується. Прикладом для наслідування іспанська компанія називає не німців, а нідерландців з їхнім сховищем Габог.
Герардо Касадо - речник AMAC, кількох громад, що розташовані в зоні можливого будівництва ядерного сховища. Він каже, що вони отримали достатньо інформації. Вони також відвідували Нідерланди, де дивилися на тамтешній об’єкт. «Ми знаємо ці сховища, ми туди їздили. Якби у нас були мінімальні сумніви щодо безпеки, то жодна з наших громад не зголосилася б добровільно на цей проект, це точно», - каже Касадо.
«Іспанія, власне, відома тим, що багато інформації приховується, тобто населення дуже мало знає, що насправді відбувається з їхніми атомними реакторами. Проблема радіоактивності полягає в тому, що її не видно, її неможливо попробувати на язик чи понюхати. Тобто її неможливо відчути людськими органами відчуття. За таких обставин люди отримують інформацію, коли трапляються якісь аварії, коли трапляється виток радіації. Коли населення ніколи нічого не знає, то в певному сенсі немає і проблеми», - каже німецький експерт Крістіна Хакер, що працює в Інституті досліджень довкілля в Мюнхені.
Брак інформації
Хоча Герардо Касадо переконує, що інформаційна політика іспанського уряду в останні роки значно покращилася, Хакер сумнівається.
«У Німеччині було дуже недбале ставлення до одного зі сховищ, просто катастрофічне. Тобто якщо вже в Німеччині, яка сама про себе говорить, що там дуже серйозно ставляться до ядерних відходів, таке відбувається, то не хочеться й думати про те, що можливо в інших країнах, де контрольні органи не такі суворі, й у яких не так важливо інформувати про все громадськість», - каже Хакер.
Проблема без рішення
Проблема атомних відходів виходить далеко за межі дискусії про тимчасові чи постійні сховища для ядерних відходів. Це стосується не лише Іспанії, а й Німеччини чи будь-якої іншої країни, в якій використовується ядерна енергія. Ця галузь давно чекає на рішення проблеми радіоактивних відходів. Але досі немає жодного місця на планеті, що можна назвати назавжди безпечним для ядерних відходів, наголошує Крістіна Хакер.
«Людство піднялося в повітря, але забуло побудувати посадкову смугу – така ситуація з ядерними відходами. Тобто почали працювати, виробляти ядерні відходи, щодня багато таких відходів, а що з ними робити, досі ніхто не знає. Це означає, що ми виробляємо спадок для наших нащадків, які, можливо, не знатимуть, що з ним робити. Тобто вони колись не знатимуть, що десь там сховані ядерні відходи», - каже Хакер.
Автор: Луна Болівар-Манаут / Роман Гончаренко
Редактор: Леся Юрченко