Ґюнтер Вальрафф готує нові перевтілення

Невтомному Вальраффу і в свої шістдесят п'ять не сидиться на місці. То він утретє одружується і грає весілля в гуртожитку для іноземних біженців, то відвідує в'язниці, де грає з ув’язненими в теніс, то відкриває школу для дівчаток у Кабулі або відправляється до Чечні, куди його не пускає російська влада, анулюючи візу одразу по прильоту до Москви. Зі всіма журналістами, що приходять у гості по інтерв'ю, Вальрафф обов'язково грає в настільний теніс. Нагода позмагатися у цьому спорті з відомим публіцистом випала і нашому кореспондентові Олександру Павлову. Усі партії закінчилися переконливою перемогою господаря.

У середині 80-х у СРСР Вальраффа вважали зразком прогресивного західного публіциста. Його твори виходили мільйонними тиражами та перекладалися на десятки мов світу. А почалася всесвітня слава публіциста з документальної повісті «На самому дні». Головний герой твору - гастарбайтер-турок Алі, в якого автор перевтілився власною персоною:

«Я завжди цікавився життям різних меншин, проявляв солідарність з ними. У Еренфельді, районі Кельна, де я мешкаю, кожен третій або навіть другий не є корінним жителем Німеччини. Мої турецькі сусіди і друзі розповідали мені про свої нелюдські умови праці. А офіційно скаржитися вони боялися через страх втратити роботу. І ось я вирішив побувати в їхній шкірі».

Вальрафф дав оголошення в газету: мовляв, шукаю будь-яку роботу, навіть брудну і важку. Він вигадав собі біографію і став говорити ламаною німецькою із сильним південним акцентом. Але цього журналістові здалося мало:

«Я пофарбував своє волосся в чорний колір, відпустив типово турецькі вуса і замовив для своїх блакитних очей чорні контактні лінзи. Коли мати мене побачила у такому вигляді, то не впізнала».

Вальрафф моделював типові ситуації, в які може потрапити турецький емігрант у Німеччині. Від імені Алі він розповів, як марно намагався вступити в католицьку церкву, описав своє працевлаштування на фірму, яка нещадно експлуатувала своїх працівників. Публікація книги потягла за собою низку судових процесів, а керівник підприємства, на якому працював Вальрафф-Алі, навіть потрапив за ґрати... Сумний висновок Вальраффа після того, як він побував у шкірі турка, - у Німеччині, на жаль, вистачає начальників, які охоче демонструють свою владу над іноземцями:

«Не скажу, що їх більшість. Але багато хто мовчав. Мені здається, що однією з рис німців є відсутність громадянської сміливості. Хоча слід визнати, що за останні роки ситуація суттєво змінилася, і німці стали більш толератними та співчутливими».

У другій половині 80-х Вальрафф у новому образі відпрацював кілька місяців у наймасовішій бульварній газеті Німеччини „Bild“, після чого світ побачила книга «Народження сенсації». У ній Вальрафф розкрив, як він каже, «брудні технології бульварних газетярів». Видавницто Axel-Springer-Verlag, якому належить „Bild“, подало на публіциста до суду, і з тріском програло процес. З того часу Вальрафф виграв у Axel-Springer-Verlag понад тридцять процесів. Чотири роки тому видавництво навіть звинуватило журналіста в позаштатній роботі на «штазі». Але Вальрафф відстояв своє ім'я.

Відомий журналіст залишив слід не лише в історії журналістики, але й у німецькій мові. Завдяки йому в мові Шиллера та Гете з'явилося дієслово „wallraffen”. Як батько цього поняття Вальрафф напівжартівливо зауважує, що ця семантична одиниця фактично є синонімом словосполучення „просвічувати рентгеном” - але не в медичному, а в суспільному контексті.

Сьогодні невтомний Вальрафф не збирається насолоджуватися заслуженим відпочинком. Він упевнений, що його нових перевтілень вимагає нинішня непроста суспільно-політична ситуація в Німеччині. Він уже підготував нові ролі. Але поки що вважає за краще про це помовчати. Для збереження ефекту несподіванки...