15 років без Берлінського муру

Ще й досі присутнє в нас почуття щастя від тієї ночі 9 листопада, коли впав мур, і відійшла в небуття холодна війна. Але цей історичний момент не слід постійно подавати як подію сучасності, інакше він перетвориться на кіч. 15 років, які минули, позначають собою дивний проміжний час. Багато що відбулося по-іншому, аніж собі уявляли німці на Сході та на Заході. Країна, в якій ми живемо – це вже не та стара Федеративна Республіка, але ще – не нова. Святкувати цей проміжний етап історії не варто занадто пишно. Але майбутнє йде нам назустріч. Доказом цього стануть наступні круглі ювілеї, – зазначає газета ВЕЛЬТ.

Газета ГАНДЕЛЬСБЛАТ у своєму коментарі вказує на те, що дві Німеччини певним чином існують і нині:

Через 15 років після падіння Берлінськго муру возз»єднана Німеччина живе у двох різних світах спогадів. На Сході все більше людей впадають у так звану «остальгію», тобто приємні спогади про НДР, та політичний екстремізм. На Заході ж 9 листопада радше асоціюється не з днем падіння муру, а з «ніччю погромів», що мали місце 66 років тому. Німеччині так і не вдасться створити щось на зразок спільної «культури спогадів», якщо до єдності підходити виключно з економічної точки зору, – наголошує газета ГАНДЕЛЬСБЛАТ.

У своєму коментарі газета ЛЕЙПЦИҐЕР ФОЛЬКСЦАЙТУНГ критикує тих, хто намагається применшити значення подій 9 листопада 1989 року:

Просто вражає, як нині, через півтора десятиріччя після тих подій, що стали віхою на нашому шляху до свободи й демократії, з»являються люди, котрі вимагають відбудувати Берлінський мур. У цих дебатах, де перш за все йдеться про те, що розділяє, про негативні явища і чинник коштів, подія всесвітньо-історичного значення принижується до рівня самолюбування. При цьому чомусь випускається з уваги той факт, що німецько-німецький кордон був фронтом зіткнень двох до зубів озброєних вороже налаштованих військових систем, пороховою діжкою, яку світ просто мусив знешкодити. Дріб»язковість перешкоджає розгледіти історичний вимір поворотної осені 1989 року, яка сягнула свого апогею з падінням муру. Після жахливих світових воєн німці нарешті спромоглися зробити щось таке, що наближає світ до свободи та демократії. Це й нині, через 15 років, залишається предметом німецької гордості та радості, – підкреслює ЛЕЙПЦИҐЕР ФОЛЬКСЦАЙТУНГ.

Тему продовжує газета БЕРЛІНЕР КУРІР:

Тоді, 1989 року, дуже мало було серед нас тих, хто не проливав сліз радості, коли завалився мур. Адже він розділяв членів сімей, друга від друга, німця від німця. Всі ми тоді розчулено плакали під Бранденбурзькою брамою. Нині ж важко стримати лють, коли через 15 років багато хто готовий говорити про ті події лише прикрощі. Хоча дійсно: в економчному плані вдалося далеко не все. Але ж не можна не розуміти, що це все ж краще, ніж далі жити під диктатурою. Мур був символом гноблення. Він ніколи не повинен повернутися, – заявляє БЕРЛІНЕР КУРІР.

Перейдемо до іншошї теми. Коментатори в німецьких газетах здебільшого негативно оцінили плани подовження робочого тижня в Німеччині. Так газета ФУЛЬДАЕР ЦАЙТУНГ зауважує:

Збільшення робочого часу не призведе невідворотно до економічного зростання та підвищення зайнятості. Деякі підприємства скоротили робочий час своїх працівників тому, що вони не здатні реалізувати на ринку більше продукції. Тому в цьому питанні слід підходити диференційовано, а менше терпіти політичне фразерство. Скільки повинен тривати робочий тиждень: 35 годин чи 42 – це можна визначити лише на місці. Тому визначення робочого часу треба залишити в компетенції тих, хто цим досі займався, – переконує ФУЛЬДАЕР ЦАЙТУНГ.

Схожої думки дотримується й газета ОФФЕНБАХ-ПОСТ:

Звичайно, збільшення робочого часу, повернення до 40-годинного робочого тижня – це не соломонове вирішення проблеми. Доречніше було б зробити систему робочого часу гнучкішою, надавши працедавцю більше поле для маневру. Саме це змогло б забезпечити Німеччині економічні переваги. Навіть, якщо не вдасться створити додаткових робочих місць, можна було б зменшити відтік робочої сили за кордон, – вважає газета ОФФЕНБАХ-ПОСТ.