De Phazz: Настають дні натягнутої струни

В новому альбомі „The Days of Twang“, що приблизно можна перекласти як „Дні натягнутої струни“, Композитор Піт Баумґартнер, продюсер гурту De Phazz, повертається до музичних першоджерел сучасної поп- та рок-музики: рок-н-ролу. Альбом ще не встиг вийти у світ, а музичні критики вже назвали нові шістнадцять композицій не інакше, як „задоволенням, що не піддається впливу часу“.

А почалося все десять років тому, коли німецький поет, композитор і продюсер Піт Баумґартнер запросив кількох музикантів і на мало відомому лейблі „Моул” випустив свій дебютний альбом „Detunized Gravity“. Так виник De Phazz – спочатку, як „відкритий проект“. Тоді Піт ще не мав наміру виходити на широку публіку:

„De Phazz виник у студії, як колажний продукт, і спочатку спів відігравав другорядну роль. Головною в проекті була музика. Потім ми побачили, що наші диски непогано продаються. Мене запитали, чи не хочу я дати кілька концертних виступів. Але ж я не сценічний виконавець – якби я грав на сцені один, глядачі, мабуть, вмерли б від нудьги. Тому я запросив взяти участь у гастрольному турне Пет і Карла. Перше турне виявилося дуже успішним. Ми почали отримувати більше й більше запрошень. Сценічні виступи відігравали дедалі важливішу роль”.

Перший альбом музиканти записали під сильним впливом електроніки. Він вийшов досить сухим, продовжив Піт Баумґартнер. Але вже через два роки з появою другого альбому „Godsdog“ - „Пес Бога“ - сухий звук електронного синтезатора відійшов у минуле. В „Godsdog“ панували танцювальні латинські ритми самби, мамбо і боса-нови. А концерти De Phazz відтоді перетворилися на справжні фантасмагоричні шоу – з танцюристами, відеоінсталяціями, духовою секцією. Крім незмінного ядра, яке власне й утворює De Phazz, Піт Баумґартнер постійно запрошує до роботи над кожним наступним альбомом також інших музикантів та виконавців:

„De Phazz від самого початку був задуманий як концепція, яка інтегрує до гурту велику кількість різних виконавців. У записі останнього альбому, наприклад, брали учать два французи, музикант з Карибських островів. З ним я познайомився в Берліні”.

2001-го року De Phazz записав альбом „Смерть від шоколаду“. Баумґартнер фактично звів до купи різні музичні стилі, змішав їх, виплеснувши на слухачів коктейль із млосного лаунжа та зневажливого реггі, солодкого соул і повільної боса-нови.

Солодка музика, солодкий альбом... Але в своїй творчості De Phazz завжди намагалися поєднати терпке відчуття гумору з легким присмаком цинізму. Як розповів Піт Баумґартнер, назва „Смерть від шоколаду“ виникла завдяки найжахливішому десерту. Все відбувалося в одному з готелів у Монровії. Там у дитинстві вокалістка гурту Пет Еплтон, донька німкені й ліберійця, сховалася разом зі своїми батьками від заворушень, які відбувалися в місті. Їм подавали вишуканий обід, а на вулицях столиці Ліберії палали машини, гинули люди. На десерт офіціант приніс величезний шоколадний торт під назвою... „Смерть від шоколаду“.

Творчість De Phazz – це вишуканий експеримент, в якому музичні напрямки другої половини 20-го сторіччя поєднані зі звуковими новаціями нового тисячоліття. Нині їхню музику можна почути всюди: в модних клубах і ресторанах, в магазинах і на дискотеках, в рекламі і кінофільмах. На запитання, в чому полягає таємниця такого успіху, Піт Баумґартнер лише знизує плечима:

„Можливо в тому, що De Phazz вміщує в себе історію сучасної музики. Кожен знаходить у ній які-небудь знайомі почуття чи прагнення... Я ніколи не був в Америці, але Америка надзвичайно вплинула на німецьке повоєнне покоління, до якого я належу. Це був час американської музики, „Лакі страйк“, поп-культури. В дитинстві мені кортіло опинитися на Східному узбережжі Каліфорнії, де панував блюз і святковий настрій, де не було жодних турбот і проблем... Музика De Phazz стала в певній мірі віддзеркаленням цих кліше. Можливо, саме потреба людини в безтурботності в наш складний час робить музику De Phazz такою популярною”.

До власного успіху Піт Баумґартнер ставиться спокійно. В той час, коли інші насолоджуються визнанням і славою, Баумґартнер одразу після запису перестає цікавитися своїми альбомами. Може саме в цьому і полягає секрет успіху De Phazz:

„У мене дуже нездорові взаємовідносини з моїми альбомами: щойно черговий альбом вийшов у світ, я перестаю його слухати. Ця музика стає для мене минулим, тому що я постійно рухаюсь уперед. Мене часто запитують: „чому ти не зробиш ще щось у стилі боса-нова, в тебе ж так класно вийшло“? Але навіщо повторюватися? Нова музика повинна звучати по-новому, а повторення нецікаві”.