Der Standard: погрози Москви схожі на великий блеф

Теми сьогоднішнього огляду преси – відносини України та Грузії з Європейським Союзом та Росією, а також українсько-російська суперечка навколо цін на газ. Коментуючи так звану „газову війну” між Москвою та Києвом, австрійська газета Der Standard пише:

Погрози Москви перекрити першого січня газовий кран для України, якщо Київ не погодиться платити світові ціни за блактине паливо, є подальшим кроком у делікатній війні нервів. У Москві звичайно знають, що раптове підвищення цін на газ жителі України сприймуть дуже погано. Водночас там знають й про те, що 80 відсотків газу, який Росія продає в Європу, качається через трубопроводи, що проходять через українську територію. Отже, росіяни зовсім не можуть просто так взяти і перекрити газовий кран. Таким чином погрози Москви схожі на великий блеф, переконана австрійська газета Der Standard.

Угорська газета NEBSZABADSAG називає підвищення цін на газ помстою за незалежність і додає:

Починаючи від 2006-го року, українці змушені будуть розплачуватися за російський газ практично за світовими цінами. Не набагато менше доведеться платити й, так би мовити, „поганим” грузинам. Білоруси на чолі з президентом Лукашенком, які зберегли вірність Путіну, платитимуть лише третину цієї ціни. Кінець-кінцем може виникнути ситуація, коли українці звернуться до Європейського Союзу з проханням компенсувати їм підвищення цін на російський газ, - читаємо в угорській газеті NEBSZABADSAG.

Німецька газета Die Welt опублікувала статтю відомого німецького тележурналіста Ґерда Руґе, який тривалий час працював кореспондентом першого каналу німецького телебачення ARD у Росії. Підбиваючи підсумку року, що минає, автор звертає увагу також на ситуацію в Україні та Грузі й розвиток відносин цих країн з Європейським Союзом та Росією. Стосовно настроїв у Кремлі після різнокольорових революцій на пострадянському просторі журналіст пише:

Знову з’явилося старе почуття недовіри до іноземних держав. Воно збільшилося, коли такі держави, як Україна та Грузія, за допомогою Заходу спробували позбутися російського впливу. У Європі революції у Грузії та Україні вітають, їм симпатизують. Але політичної концепції за цим немає. Складається враження, що французький президент та німецький канцлер намагалися співпрацювати з Путіним через голови східноєвропейців та не зважаючи на принципи ЄС, -

зазначає німецький журналіст Ґерд Руґе на сторінках газети Die Welt і веде далі:

Уряди країн Східної та Центральної Європи шукали захисту від влади Москви в США. Вашингтон був тільки радий нагоді перемістити свої політичні чи військові центри на Схід. Разом з покращенням економічної ситуації в цих країнах у Москві з дедалі більшим занепокоєнням дивляться на зростання політичної притягальної сили екс-комуністичних держав. Водночас Брюссель досі не спромігся чітко визначити цілі та межі подальшої співпраці з державами пострадянського простору. Отже, стосунки Сходу та Заходу і надалі сповиті туманом недовіри.

Далі автор статті приділяє увагу політичній ролі Росії, зокрема звертає увагу на внутрішні особливості цієї держави:

Путін шукає для Росії незалежну роль у світовій політиці. Він не є сталим партнером для якогось європейського об’єднання чи інтеграційної політики. Навіть у відносинах із США та Китаєм немає ознак стратегічної сталості та партнерства. Російський патріотизм, який він проголосив ідеологією, розглядає Росію як сильну супердержаву, яка представляє свої інтереси сама, або ж за підтримки партнерів, що змінюються. В той час, як Захід думає, що перед ним зовнішньополітично ослаблена Росія, Путін використовує нафтове та газове багатство, щоб за допомогою павутиння з трубопроводів забезпечити інтереси своєї держави як у Європі, так і на східних російських кордонах. Там в боротьбі за газ та нафту намагаються переграти одне одного Китай та Японія, заявляє про себе й Індія, -

читаємо на сторінках газети Die Welt. Далі Ґерд Руґе намагається проаналізувати цьогорічні події в Європейському Союзі:

Судячи з усього, через два роки після розширення Європейському Союзу бракує чіткої мети. Він страждає від внутрішніх суперечок з приводу грошей та субсидій, на які розраховують нові члені, а старі навпаки прагнуть скоротити їх. Покоління слабких політичних лідерів від Варшави до Мадрида, від Рима до Лондона подбало про те, щоб у ЄС запанувала безвихідь та розбрат. Але поки що не можна сказати, чи зникне приваблива сила Європи, чи ЄС все ж таки знайде шлях до випрацювання нових концепцій та нарешті відповідатиме тій ролі, яку б ця організація мала відігравати стосовно Росії, Китаю та США, - коментує відомий німецький тележураналіст Ґерд Рюґе на сторінках газети Die Welt.

Огляд підготували Володимир Медяний та Тетяна Карпенко