FAZ: Енергетика - найстабільніша валюта ХХІ століття

Наприкінці минулого тижня відбулося одразу дві зустрічі, де обговорювалися питання видобутку та транспортування каспійського газу та нафти: енергетичний саміт у Кракові, в якому взяли участь президенти Польщі, України, Грузії, Литви та Азербайджану, та зустріч глав держав Росії, Казахстану та Туркменії в Ашгабаті.

Німецька газета FRANKFURTER ALLGEMEINE ZEITUNG з цього приводу пише:

Змагання за каспійські та центральноазійські газові й нафтові родовища відбувається приблизно так: у той час, як у Польщі триває саміт країн-постачальників та транзитних країн, кремлівський шеф їде на зустріч зі своїми казахським та туркменським колегами, через що ті не поїхали до Кракова. Путін явно не хоче, щоб на Захід проклали додаткову лінію енергопостачання в обхід російських територій. Адже нафто- та газопроводи мають нині таке ж стратегічне значення, як у ХІХ столітті в геополітичному плані мала залізниця, що сполучувала Росію та Великобританію, -

пише FRANKFURTER ALLGEMEINE ZEITUNG і продовжує:

Диверсифікація енергопровідних систем, що лежить в інтересах ЄС, без сумніву ослабило б російську квазі-монополію. Путіну це, звісно, не подобається. Його „здатність переконувати”, якщо говорити про Казахстан чи Туркменістан, все ще настільки велика, що це викликає острах. Ті, що ще вірять в енергетично-політичну надійність Росії, мають себе запитати, чому Москва так прагне взяти під свій контроль евроазійське енергопостачання. Можливо, тому, що сила ринку енергетики є найстабільнішою політичною валютою ХХІ століття? - риторично запитує FRANKFURTER ALLGEMEINE ZEITUNG.

Ще одна німецька газета SÜDDEUTSCHE ZEITUNG присвячує коментар оновленню політичних верхів у Європі:

Примара нового початку витає над Європою. У Парижі з великою політикою прощається Жак Ширак - старий, втомлений президент, який несе порцію провини за те, що його країна провалила референдум щодо єдиної конституції ЄС і таким чином паралізувала цей процес. У Лондоні іде з посади Тоні Блер, який хоч і вважається визнаним єврофілом, але якому вкрай зашкодила його безоглядна близькість до Сполучених Штатів в іракській війні. На їхнє місце нині приходять два впевнені у собі, сильні чоловіки, з приходом яких припиниться зовнішньополітична гегемонія Ангели Меркель. Відтепер Європою керуватиме тріо, -

констатує SÜDDEUTSCHE ZEITUNG і веде далі:

З Блером та Шираком канцлерці було просто. Меркель могла втілювати свою лінію, оскільки у Парижі та Лондоні переймалися внутрішньополітичними змінами. Тепер усе зміниться. Оптимізм викликає те, що в цьому тріо можна розпізнати багато спільних рис. Меркель та Саркозі належать до однієї політичної сім’ї. Брауна та Саркозі об’єднують спільні уявлення про економічну політику. Французу вельми подобається британська фінансова система, архітектором якої є Браун. Тому обидва мали б бути зацікавленими в тому, щоб європейська економіка добре розвивалася. Передумовою для цього має бути зміна настроїв критично налаштованих до Європи громадян Франції та Великобританії, які нарешті повірили б у спільноту, - вважає SÜDDEUTSCHE ZEITUNG.

Про політичну спадщину британського прем’єра Тоні Блера, який залишає цю посаду, пише іспанська газета EL TIEMPO:

Ще кілька років тому британського прем’єра вважали однією з найважливіших політичних фігур Великобританії. Однак війна в Іраку коштувала Блеру великої частини його заслуг. Нещодавно проведені вибори засвідчили зростаючу втому британських виборців. Нагадаємо, Блер був наймолодшим прем’єром, якого Великобританія мала з 1812 року. У багатьох галузях він багато чого досяг, приміром, в питаннях, пов’язаних з охороною клімату на планеті, чи в мирному процесі в Північній Ірландії. Однак війна в Іраку затьмарила усі ці досягнення, - зазначає EL TIEMPO.

Французька газета LE MOND продовжує тему:

Його не лише обирали тричі поспіль, його також називали найуспішнішим главою британського уряду. Однак тепер він завершує свою десятирічну кар’єру з похиленою головою. Оскільки два з трьох британців називають його ненадійним, а три з п’яти - вважають брехуном. При цьому за ці десять років він докорінно змінив Великобританію, - зауважує LE MOND.


Огляд преси підготувала Христина Ніколайчук