1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Hand-made in China

Ганна Лук’янова23 жовтня 2005 р.

Чому в німецьких супермаркетах продають чилійські яблука, марокканську цибулю та єгипетську картоплю? З тієї простої причини, що це вигідно. Робоча сила в цих країнах набагато дешевша, екологічні вимоги здебільшого відсутні, а витрати на транспортування вантажів, особливо суднами, такі незначні, що тисячі кілометрів давно перестали бути перепоною для глобального бізнесу...

https://p.dw.com/p/APDX
Фото: Wohlgemuth & Company

Платити за викиди парникових газів торгівельні концерни не зобов’язує ані Кіотський протокол, ані якась інша міжнародна угода. Обсяги перевезень у світі щороку зростають. Про один із прикладів глобалізації розповідає Астрид Мат’є:

„Сьома година ранку. Оптовий аукціон у порту німецького міста Бремергафена. „Морський окунь, - вигукує розпорядник, - стартова ціна - два євро десять центів за кілограм.” Сьогодні на продаж виставлено 18 тонн риби, яка належить до стандартного асортименту європейських супермаркетів. Виловили її в північній Атлантиці, запакували в ящики з льодом в Ісландії, і звідти доставили в Бремергафен. Один із покупців пояснює, що відбуватиметься з окунем далі:

„Ми зробимо з нього філе, зателефонуємо завтра клієнтам і запитаємо, кому потрібен наш товар. Якщо замовлення надійде вранці, то ввечері морський окунь уже буде на місці.”

А наступного дня – в меню ресторанів чи на прилавках спеціалізованих магазинів. Свіже охолоджене філе є значно дорожчим за заморожене, хоч покупець і отримує його приблизно за тиждень відтоді, коли рибу було виловлено. Дві третини морського окуня, що його споживають у Німеччині, перебуває в дорозі ще набагато довше. Оскар Сигмундсон, менеджер ісландського риботоргового підприємства:

„Більшу частину окуня виловленого поблизу берегів Ісландії спочатку заморожують, а потім доставляють до європейських портів. Там товар перевантажують на великі судна й відправляють до Китаю. За чотири-п’ять тижнів риба опиняється на місці. ЇЇ розморожують, розбирають на філе, знову заморожують і потім суднами транспортують назад у Європу. І це зрештою обходиться дешевше, аніж вироблення готового до продажу продукту на траулерах або на якійсь з європейських фірм. Так і функціонує глобалізація.”

На фабриках у китайському місті Циндао за рибними конвеєрами стоять тисячі робітників. Зазвичай більше, ніж вісім годин на день, і - за 100-120 доларів на місяць. Іще п’ять років тому лише кілька десятків тонн атлантичного окуня на шляху до німецьких супермаркетів робили гак до тихоокеанського узбережжя. Сьогодні позначку hand-made in China – „ручна робота Китай” можна було б ставити на більшості пакетів з філе.”

За матеріалами німецької преси