Катерина Бабкіна: Якщо ти не дрон

Днями в одній із соціальних мереж я натрапила на цілком собі розгорнуту дискусію про те, які серветки та який папір можна викинути прямо під кущиком після акту дефекації на природі, а які ні. До уваги в дискусії бралося, здебільшого, те, чи розкладаються серветки та папір і чи безпечні вони для довкілля, але майже ніхто не казав про те, що какати на природі і лишати це перед ясні очі інших людей - в принципі, не дуже, безвідносно до того, чим підтиратися. На цьому розмову про відпочинок в Україні можна було би тихо завершити, але як людина, яка воліла би ніколи і ніде не бачити паперу чи серветок, безпечних для довкілля, але якими хтось підтер дупу, - я продовжу.

Закриті кордони, скорочення і, як наслідок, здорожчання можливостей виїхати на відпочинок, оздоровлення чи просто здійснити подорож з метою переключення від основної діяльності та пізнання світу привели до такого собі буму на подорожі Україною, а також на зростання кількості амбасадорів лайфстайлу "відпочивай вдома". По-перше, це сталося не лише в Україні ("відпочиває вдома" все-таки майже весь світ, ну хіба що перетин кордонів між деякими країнами ЄС чи штатами Канади чи США уже пом'якшено у порівнянні з початком світового карантину, і то це працює не всюди й не для всіх). По-друге - тренд на мандри батьківщиною випередив COVID-19 на два-три роки, коли з'явилося одразу кілька ініціатив, що почали активно просувати подорожі Україною як альтернативу відпочинку закордоном і висвітлювати привабливі маршрути і цікаві місця. До цього ж вдалися опініон-лідери та блогери.

Коли ти не дрон

Власне, спроби відпочинку в Україні для мене розпочалися ще тоді, а не зараз (і практично тоді ж скінчилися). Я не перетендую на якусь абсолютну точку зору і нікого ні в чому не переконую, але мій досвід призвів до того, що коли 1 липня деякі країни несміливо привідкрили кордони для туристів з України, 3-го я вже сиділа в літаку, що прямував у цілком непривабливому, на перший погляд (в тому числі нещодавно - непривабливому й для мене як досвідченої подорожувальниці), напрямку - в хороший турецький олінклюзів.

Я люблю все цікаве і красиве, і колись дивился з захватом на відео з дронів від експедицій чи блогерів, які на позашляховиках (часом з найнятим водієм) чи фрахтуючи під себе катери чи яхти відвідували неймовірні каньйони, коси, водосховища, острови, заповідники та інші українські лимани. Я, звісно, теж одразу дуже захотіла в усі ці місця - так це і працює. А захотіла - то вирішила втілити свої побажання.

Перше, про що ви забуваєте, коли дивитеся відео чи знімки з мандрів Україною: ви не дрон та у вас, можливо, нема позашляховика (в мене хороше, але легкове і досить низьке авто). Згадуєте ви про це одразу, коли вирушаєте.

В Україні майже ніде й нікуди немає доріг. Мандрувати боляче (в прямому сенсі, в попу і в поперек) і дорого (наскільки - залежить від того, що в машині поламається). 99 відсотків відео- та фотозвітів з поїздок на Арабатську стрілку, до Бакоти, в мальовничі кутки Карпат чи до Черепашинецького кар'єра чи в будь-яку іншу українську Венецію чи українські Мальдіви мали би починатися зі слів "сюди майже неможливо доїхати без втрат, але...", і тоді картина була би більш реалістична. Без проблем ви можете дістатися до кількох великих міст, але, як правило, привабливі об'єкти знаходяться не там.

Далі, на фото і відео з дрона не видно сміття, кострищ, мінізвалок, бичків, пластикових пляшок і тих самих папірців, з яких я почала. Їх прикривають кущі та листочки, вони зливаються з запаморочливим ландшафтом. Якщо ви ходите по землі, ви побачите це все неминуче. Будь-де.

Коли два роки тому ми вирушили до Бакоти, її уже відкрили для себе глядачі інстаграма, фейсбука та ютюба. Сам мій супутник, що дуже хотів мені показати ці місця, знайшов схили випадково років вісім тому, коли заблукав дорогою з відрядження. Спочатку ми дивилися на Дністер згори, і незважаючи на коньячок та розчинну каву в пластикових стаканчиках, які тут і там продають з табуреток ушлі громадяни в шльопанцях, та навалу людей, які хочуть зняти такі ж фотки, які в когось побачили, а також багато запаркованих машин, великів, мотоциклів і гірки сміття тут і там, магія все ще здавалася можливою - розпечені на сонці трави пахли, схили світилися, виблискувала внизу вода, яку перетинала біла моторна яхточка. Однак помилкою було спуститися до води - там щільно стояли намети, було дуже брудно, з кожного авта лунала своя музика, було багато п'яних людей, напівзагаслих смердючих кострищ та закаканих кущиків. Так було в усіх місцях, де ми намагалися вийти до ріки. Там, де ми до неї вишли, у воді при березі разом з дітьми і надувними колами плавали розмоклі бички та пластикові кульочки. До речі, останні 40 км до Бакоти ми їхали майже дві години (це - про прохідність дороги). Я боюся думати, що там тепер, коли таку красу рідного краю відкрило для себе ще більше громадян.

"Нащо вам Греція - от же Одеса" 

Згрубша, ми повторили цей досвід ще кілька разів у різних напрямках. Але чи поїдете ви до Коростишіва, чи в Затоку, чи в Херсонську область, всюди буде плюс-мінус те саме: дуже погана дорога і дуже без уявлення про дистанцію (ще в доковідному сенсі) люди.

Ще на вас чекають реалії інфраструктури - недешевої і одночасно поганої. Мені не хочеться (хоча часто доводиться) виправдовуватися за те, що я не люблю жити в наметі, митися в кемпінгу, їсти з пакета та пересуватися міжміськими маршрутками або гостювати в літній кухні в місцевих самогоногонів чи інших приємних бабць. Я вірю, що можу хотіти зручний чистий готель, безпечні заклади харчування і затишне місце для відпочинку. Попит на такі речі є, особливо він зріс цієї весни. Пропозиція не поспішає - загалом тому, що візьмуть і так, куди дінуться. Якщо ви вже заїхали в місцину, де в радіусі 60 кілометрів одне кафе, то вважається, що не важливо, чи зручна там вбиральня і чи липкі столи.

Цієї весни попит на подорожі Україною зазнав квантового стрибка завдяки закриттю кордонів і колапсу авіасполучення - це зрозуміло. До нього тут же доєдналися ціни. Якість залишилася такою ж, як і до того. Я чесно спробувала зробити другий підхід до цієї штанги під загальне підбадьорювання блогерів та опініон-лідерів: навіщо вам Альпи - от же Карпати! Нащо вам Греція - от же Одеса! Забудьте про Прованс чи Сицилію - зніміть дачку під Києвом!

Ми з'їздили в Одесу та Одеську область, де пожили в посередніх готелях коло брудних пляжів, де під ранок якісь будівельники розпалюють вогнище і щось на ньому смажать на закуску, за ціною cпівмірною з ціною чотиризіркового готелю на одному з грецьких островів з власними доглянутими садами та ізольованою досконалою прибережною смугою. Ми зробили запит на СПА в Полтавській області, де зазвичай немає місця в ресторані і багато часу проводять гучні і нетверезі компанії, на бік яких завжди стає персонал у випадку, якщо вони комусь заважають - і отримали кост щось близько 60к грн (EUR2к) за майже тиждень. Бронь в непоганому готелі в Карпатах за ціною дуже хорошого готелю де-небудь в Клагенфурті чи Земмерінгу ми дивом скасували за день до того, коли дороги до нього остаточно почали зносити карпатські ріки. Дачка під Києвом, невеличка, з не дуже неймовірною територією, посередня з вигляду і без виходу до води, коштує цього року в літні місяці як дім на Кіпрі, в нас просто немає таких грошей, і мені навіть за це не соромно.

Знайомий бізнесмен зрозуміло, але сумно пояснив це: ціни ростимуть доти, доки будуть люди, готові платити заявлену вартість. Адже попит поки що в багато разів перевищує пропозицію: якщо є 100 охочих відпочити біля води і лише один готель чи пансіон без альтернативи, то хтось з цих 100 врешті буде готовий заплатити потрійну ціну і закрити очі на недосконалість сервісу, просто щоби відпочити бодай десь. З тих же причин якість за цінами не спішитиме. Інший знайомий бізнесмен, бізнес якого, власне, туристичний, сказав чесно: рекомендую подорожі Україною тим, хто не був за кордоном і не часто виїздив за межі власного міста чи села, - всі інші будуть сильно розчаровані.

За ціною Мальдів

В Україні можна гарно провести час, якщо в вас багато грошей на позашляховики, індивідуально зафрахтовані яхти з доплатою за, даруйте, тверезого капітана та оренду лакшері-нерухомості, котра лакшері часто лише за мірками вартості, а на ділі просто мінімально приємна з вигляду, чиста та безпечна. Якщо вам ОК взяти з собою причеп з біотуалетом, запас їжі на тиждень-два і подібні необхідні в побуті дрібниці. Або якщо вас не сильно засмучують купи пластикових пляшок і упаковок, закакані папірці в кущах, сміттєзвалища на виїзді з кожного селища, перегар і гучні голоси з заставлених наметами заростей, чужа гучна музика, сморід чужого вогнища, запах чужого цигаркового диму. І, напевне, теж - якщо ви, даруйте, людина, яка продукує оце перелічене в попередньому реченні сама.

В Україні теж можна натрапити на скарби - доглянуті сироварні, винарні чи равличні ферми, термальні курорти, які намагаються будувати на закоркованих колись промислових свердловинах, незалюднені і майже чисті узбережжя та інші рожеві озера - але це будуть голки в скирдах сіна, а точніше - в купах сміття і лайна, і їх пошук важко назвати відпочинком чи навіть мандрами.

Людині - яка хоче витратити якусь не особливо запаморочливу суму грошей і не особливо велику кількість часу на вирішення логістичних ребусів, яка хоче сісти в машину чи літак, щоби переїхати чи перелетіти кудись, де вона поселиться в гарному безпечному і доглянутому місці, ходитиме гарними вулицями і функціональними музеями чи плавати в чистій воді і засмагати на комфортному узбережжі, де всі одне одного поважають і мінімально сідають посусіднім громадянам на голову, і добре їсти і нормально орієнтуватися, де вона і що відбувається навколо, - в Україні поки майже нічого ловити, якщо звісно намет, горілка в пластянці від коли і дефекація під кущем чи готель з басейном в Затоці по ціні Мальдівів це не ваш варіант.

На жаль.

На щастя - в країнах, які живуть з туризму і раніше, можливо, не здавалися саме через цю конвеєрність достатньо цікавими та приємними напрямками, якість і клієнтоорієнтованість сервісу зросла до небес, людей поменшало, а природа дійсно очистилася за час карантину. В Туреччині, наприклад, в добре обладнаному готелі на ідеальному узбережжі мінус всяка анімація, дискотеки, масові заходи навколо басейну, п'яні мешканці країни-північного сусіда, яких поки ніде не приймають та мінус 50% гостей загалом і в ситуації, коли ринок праці, на жаль, скоротився на дві третини і до роботи від кухні до пляжу стають найкращі з кращих, ввічливі, старанні і мотивовані люди, було неочікувано неймовірно прекрасно.