Без зору до диплому
7 вересня 2008 р.
Тепер під палицею можна відчути шорсткий асфальт: значить до університету залишилися лічені метри. Впевненою ходою Себастіан Андрес прямує до головного входу університетської бібліотеки. Ані бібліотеку, ані саму Альма-матер юнак ще ніколи не бачив. Себастіан сліпий від народження. У Берлінському вільному університеті він вже четвертий семестр вивчає політологію:
«На мою думку, моє навчання особливо нічим не відрізняється від навчання моїх колег. Різниця полягає мабуть лише в тому, що для певних речей мені потрібно дещо більше часу. Це той час, який потребує, наприклад, пристрій за допомогою якого я читаю тексти».
Інвалідів не залишають на призволяще
Пристрій, про який згадав Себастіан, сканує друковані тексти в комп'ютер. Спеціальна програма озвучує їх - так, що сліпий юнак може їх просто слухати.
«На лекції я завжди беру із собою ноутбук і все відразу конспектую. Чимало професорів знають про мою проблему і часто дають мені свої тексти вже відразу в електронному вигляді. Для мене це велика допомога, оскільки тоді я заощаджую багато часу».
У бібліотеці на Себастіана поширюються також особливі правила. Йому дозволено дещо довше, ніж прийнято тримати, позичені книжки. Сканування текстів триває довго, але це не проблема для сліпого студента. Значно гірше було, коли Себастіан спробував вивчати інформатику. Формули та графіки практично не можливо адаптувати для сліпих.
Комп'ютер, як один з головних помічників
Але комп'ютер і надалі залишається головним хобі хлопця та його найважливішим помічником, наприклад, під час пошуку потрібної літератури. Інколи, однак, Себастіану доводиться проявляти неабияке терпіння, коли комп'ютерна програма починає читати всі підряд тексти, які з'являються на моніторі – в тому числі й рекламу. «Для мене це нормально. Адже іншого я не знаю», - зауважив студент.
Попри брак зору, Себастіан намагається за можливістю вести абсолютно нормальне життя:
«Я сліпий, але нічого іншого мені не бракує. Я веду досить насичене життя. Мені вже доводилося ходити під парусами і навіть кататися на гірських лижах. Мабуть багато хто скаже, що для сліпих такі розваги неможливі. В такому випадку я відповідаю, що вважаю все можливим, поки мені не довели протилежне».
Тим часом, вирушаючи на зустріч з наступним професором, Себастіан вже розмірковує про практику за кордоном.
Карін Кайлс