Вихід США з Ради ООН з прав людини - що це значить?
21 червня 2018 р.
США перебувають під шквалом критики через свою міграційну політику "нульової терпимості", за якою кожен нелегальний перетин кордону вважають злочином і яка передбачає розділення дітей і батьків, які перейшли через кордон нелегально. "Безпринципною" назвала таку політику Рада ООН з прав людини на чолі з йорданцем Сейдом аль-Хуссейном. США відреагували на цю критику через день виходом з Ради ООН з прав людини. І щоб сигнал зрозуміли правильно, держсекретар США Майк Помпео сказав: "Рада ООН з прав людини є жалюгідним захисником прав людини".
Цей крок є безпрецедентним, досі дистанціювалися від Ради лише країни, які ніколи не були у ній представлені: Іран, Північна Корея та Еритрея. ООН ще не оголосила, чи буде заповнене вакантне місце, бо всі ще перебувають у шоці і намагаються з'ясувати, що ж все таки означає цей вихід.
Далеко від досконалості
"Рада ООН з прав людини, безумовно, далека від ідеалу, але це найкращий глобальний форум для відкритої розмови про права людини", - сказав Маркус Ленінґ (Markus Löning) у розмові з Deutsche Welle. Цей колишній політичний діяч від німецької Вільної демократичної партії (ВДП). Він був у 2011- 2014 роках уповноваженим з прав людини Федерального уряду Німеччини, а сьогодні консультує компанії з прав людини. Маркус Льонінґ критикує те, що в Раді "важко здобувати більшість для політики, яка ґрунтується на захисті прав людини". Рада була заснована у 2006 році, має загалом 47 держав-членів; вони обираються на два роки, у кожного регіону світу є фіксована кількість місць. "Це призводить до того, що там також є країни, які у себе вдома мають далеко не ідеальну ситуацію у царині прав людини", - зазначив Маркус Ленінґ.
Не лише зразкові країни
Рада з прав людини включає такі країни, як Китай, Венесуела чи Куба, і вони точно поки не стали бастіонами захисту прав людини. Саме ці країни назвала представниця США в ООН Ніккі Хейлі, обґрунтовуючи рішення Вашингтона про вихід з Ради. Однак Маркус Ленінґ зазначає: "Якщо залишити лише ті країни у яких досконало реалізовані права людини, тоді, мабуть, залишаться лише Люксембург і Швейцарія, і від цієї організації не буде жодного сенсу". Рада ООН з прав людини "природно" включає країни, які "далекі від ідеалу, однак Рада дає можливість сказати їм про це в обличчя."
Особливий випадок Ізраїлю
У будь-якому разі більшість пояснень Ніккі Хейлі обертається навколо відносини Ради з Ізраїлем: "Цього року Рада з прав людини прийняла п'ять резолюцій проти Ізраїлю - більше, ніж проти Північної Кореї, Ірану та Сирії разом узятих". У червні 2016 року громадська організація "UN Watch" нарахувала за перші десять років діяльності Ради ООН з прав людини 135 ухвалених резолюцій із них 68 критикували поведінку Ізраїлю. У зв'язку з цим Рада з прав людини обов'язково має змінитися, вважає екс-політик Маркус Ленінґ: "Не може бути того, що Ізраїль там постійно піддають критиці". Іноді це цілком може бути виправданим, каже він, "однак це непропорційне ставлення у порівнянні з тим, як розглядаються порушення прав людини в інших місцях". Для нормального функціонування організації до всіх країн має бути однакове ставлення, каже Ленінґ.
Америка наодинці
Тому немає нічого дивного і в тому, що Рада ООН з прав людини аналізує і ситуацію у США. Наприклад, поряд із проблемою мігрантів на південному кордоні з Мексикою актуальним є й питання про смертну кару, яка в деяких штатах все ще здійснюється. Трамп не є надійним поборником прав людини, говорить Ленінґ. Він не вірить, що критика з боку верховного комісара Ради ООН чи вихід США з організації значно вплинуть на ситуацію з правами людини в країні: "Я не думаю, що президент Трамп дасть комусь збити себе з курсу: ні більшіості людей у своїй країні, ні міжнародним установам". Гасло Трампа "Америка передусім" насправді виявилося "Америкою наодинці", говорить Ленінґ, наголошуючи на наслідках для Німеччини, Європи, ООН, а також зустрічей Великої сімки та Великої двадцятки: "Світ має усвідомлювати, що США більше не мають бажання брати активну участь у міжнародних об'єднаннях".
Вихід не став сюрпризом
Вже один вихід Трампа вразив в міжнародне співтовариство у червні торік, коли він оголосив про своє рішення вивести США з Паризької кліматичної угоди якомога швидше. Далі був вихід з Організації всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у жовтні (через буцімто антиізраїльські настрої), і вже нещодавно - твіт від президента, який вже був на цей момент у дорозі, який одним махом відправив декларацію саміту G7. Також не менш важливо, що Трамп хоче скоротити бюджет Організації Об'єднаних Націй. Трамп також оточив себе двома визнаними критиками Ради ООН з прав людини - це постійна представниця США при ООН Хейлі та радник з питань національної безпеки Джон Болтон, який за президенства Джорджа Буша молодшого обіймав таку посаду, як Хейлі зараз.
Міжнародна критика
Прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху похвалив вихід США з Ради, решта реакцій були критичні. "Архітектура прав людини ООН відіграє дуже важливу роль у справі заохочення та захисту прав людини в усьому світі", - сказав генеральний секретар ООН Антоніо Гутерріш. МЗС Росії заявило, що вихід США став "ще одним серйозний ударом по своїй репутації як захисника прав людини". Російське МЗС звинувачує Вашингтон у прагненні нав'язати решті світу "американську версію прав людини".
Речник німецького уряду Штеффен Зайберт (Steffen Seibert) висловив співчуття федерального уряду щодо виходу США та водночас визнав помилки у роботі і необхідність реформування Ради. Зайберт заявив, що Німеччина спостерігала за "антиізраїльськими тенденціями у Раді із занепокоєнням". А уповноважена з прав людини федерального уряду, Бербель Кофлер чітко дала зрозуміти, що "критику роботи Ради ООН з прав людини треба обговорювати зсередини, а не ззовні."
Що далі буде з Радою?
Для самої Ради ООН з прав людини вихід США означає найбільший удар з 2011 року: тоді Генеральна Асамблея ООН передчасно виключила Лівію з ради після того, як режим Муаммара Каддафі масово порушив права людини щодо своїх громадян. Для тодішнього уповноваженого з прав людини уряду Німеччини Ленінґа, виключення Лівії було подією, в якій Рада з прав людини виконала свою функцію. Незалежно від того, чи прийде Рада під впливом виходу Сполучених Штатів до реформування, Ленінґ на перший плані виставляє інше: "Найголовніше, щоб уряди, які відстоюють верховенство права та права людини, і надалі робили це з впевненістю і переконливо й не дозволили, аби їх примусили зайняти оборонну позицію".