Вісім хвилин уваги, або магія плацебо

„Якихось п’ять-десять років тому більшість фахівців уважала ефект плацебо завадою, чимось, що перешкоджає в клінічних випробуваннях справжніх ліків, - каже керівник відділу психосоматичної медицини університетської клініки в місті Тюбінгені професор Пауль Енк. – Але магніторезонансна та інші види томографій показали, які процеси відбуваються в мозку пацієнта при вживанні порожніх пігулок”:

„Було встановлено, що в принципі плацебо впливає так само, як і всі болезаспокійливі препарати. Анальгетики й, зокрема, морфій,

активізують ті ділянки мозку, які контролюють відчуття болю. Через це больові імпульси зменшуються або зовсім зникають. Коли пацієнт ковтає плацебо-пігулку й очікує, що тепер неодмінно настане полегшення, теж починають вироблятися речовини, які збуджують у мозку опіатні, тобто чутливі до морфіну, рецептори. Біль минає, й хворому це не видається. Просто замість хімічних засобів він скористався своєю внутрішньою „аптекою””.

Чи не логічно в такому разі припустити, що від порошку глюкози, ін’єкцій соляного розчину може розвинутися наркотична залежність? І якщо доведено, що терапія цілком безневинними підручними засобами спроможна давати чудові наслідки, то чому її досі широко не застосовують? Замість дорогих препаратів із довгим переліком шкідливих побічних дій. На ці та інші запитання й шукають відповіді фахівці, що спеціалізуються на дослідженні відомого споконвіку, але так до кінця незрозумілого плацебо-ефекту. Пігулками вияви його далеко не обмежуються. Американські науковці провели такий експеримент: тридцятьом недужим на хворобу Паркінсона запропонували випробувати на собі багатообіцяльний, але ще неперевірений новий метод: пересадку в мозок стовбурових клітин. Пацієнтів попередили, що хоч їм усім під наркозом і просвердлять невеличкий отвір у черепі, проте клітини імплантують лише кожному другому. Професор Пауль Енк:

„За рік після операції несподівано з’ясувалося, що стан усіх без винятку пацієнтів помітно поліпшився. Зменшилися типові для хвороби Паркінсона симптоми - м’язова слабкість, тремтіння кінцівок. Але найбільше лікарів здивувало те, як добре йшлося тим учасникам досліду, які ні хвилини не сумнівалися, що саме їм пересадили ці дивовижні клітини. Таких позитивних змін не давало жодне медикаментозне лікування.”

Віра, як відомо, може зрушити з місця гори... В іншому досліді пацієнтів позбавляли нападів мігрені за допомогою цукрових пігулок. Але найцікавіше полягало в тому, що, коли люди були переконані: цього разу їм нарешті дали дорогий препарат, який коштував не 50 центів, а два долари, - мігрень відступала набагато швидше. А чи діятимуть непідробні анальгетики, якщо давати їх хворим без їхнього відома, вирішили з’ясувати італійські невропатологи. У клініці Туринського університету одним пацієнтам знеболювальне вводили як завжди – шприцом. У палаті поруч ті самі ліки впорскували у вену крапельницею, не повідомляючи про це хворого. Фахівець із психосоматичної медицини Пауль Енк:

„В останньому випадкові знеболювальне або зовсім не діяло, або діяло дуже слабо. Соціальний контекст, усталені процедури, магічні ритуали недарма завжди відігравали в медицині надзвичайно важливу роль. Хіба можна порівняти автоматичні ін’єкції з візитом лікаря, що з’являється в палаті в сніжно-білому випрасуваному халаті в супроводі помічників. Він подає вам руку, запитує про самопочуття, уважно дивиться у вічі...”

Лише авторитетна заява „людини в білому”, що цей укол неодмінно дасть полегшення, за деякими оцінками, заміняє від шести до восьми міліграмів морфію. „Водночас”, - веде далі професор Енк:

„Поганий лікар може звести нанівець дію найліпшого медикаменту, адже без довіри не допомагає ніщо. А втрачається вона швидко: хворому досить відчути, що ніхто ним тут особливо не цікавиться, що в лікар не має часу на балачки, бо приймальня повна, обхід незавершений, а незабаром кінець робочого дня...”

Справедливості заради треба сказати, що приділити достатньо уваги впродовж якихось восьми хвилин – важко. А саме стільки часу німецькі лікарі витрачають сьогодні в середньому на одного пацієнта. Щоправда, якщо той приходить із карткою обов’язкового медичного страхування. Заможні приватні клієнти - інша справа. Вони хоч і становлять приблизно 10 відсотків населення, зате за їхнє обслуговування можна вимагати значно більший гонорар. Обов’язкове страхування зазвичай не оплачує й послуг фахівців із альтернативної медицини. А останні, як ніхто, знає, що таке цілюща сила плацебо. Чарівна дія фіто-, таласо- та численних інших терапій багато в чому пояснюється тим, що на кожного відвідувача таких кабінетів припадає від 30-ти до 45-ти хвилин.

„Якби не „Аліта”, я лежав би під землею...”

„Півроку, три чверті року я ще стримувався. Але потім, як на гріх, виникала якась проблема, складні обставини, й я дозволяв собі одне-єдине пиво. З цього моменту все розпочиналося знову...”

Двадцять років Ґерд Майвальд належав до категорії пацієнтів із діагнозом „хронічний алкоголік”. „Для наркологів це, як правило, означає: безнадійний випадок,” - каже Ганнелоре Еренрайг, фахівець Геттингенського інституту експериментальної медицини:

„Цю залежність, коли клітини головного мозку постійно „пам’ятають” про ейфорійний стан сп’яніння, неможливо вилікувати наявними на сьогодні медикаментами. Алкоголь безпосередньо впливає не лише на „центр задоволення”, а й на ті ділянки кори, що відповідають за гормональну систему. Якщо не п’ють, психічно хворі 24 години на добу перебувають у такому самому збудженому стані, як здорова людина напередодні важливого іспиту. Щонайменше рік тверезого життя потрібен для того, аби рівень стресових гормонів поступово прийшов у норму.”

Ганнелоре Еренрайг та її колеги розробили терапевтичний метод, розрахований на найважчих алкоголіків, як Ґерд Майвальд, – із 20-ти річним стажем і більше. „Аліта”, так називається цей курс, базується на двох засадах - контроль та доброзичлива підтримка:

„Як і раніше, я переконана, що важливіше за все – це регулярні контакти з пацієнтами. Зустрічі можуть тривати всього 15-20 хвилин, але впродовж двох років ми бачимо наших підопічних щодня. Відвідуємо їх у вихідні, на всі свята, коли загроза зриву особливо гостра. Скільки разів траплялося так, що ми приходили буквально в останню хвилину, встигали вирвати склянку з рук. Звичайно, своїм успіхом „Аліта” завдячує передусім не такими збігам, а послідовності, постійній увазі до хворих. За сім років по завершенні терапії половина колишніх алкоголіків так більше й не доторкається до спиртного. Враховуючи той ступінь залежності, який був у цих людей, це унікальна квота, найвища в світовій практиці.”

„Тепер я маю роботу, дуже симпатичну жінку. Я радію життю, у мене все гаразд. Якби не „Аліта”, я вже напевне лежав би під землею...”

Гердові Майвальду та іншим пацієнтам геттингенських терапевтів надзвичайно пощастило. Бо програму „Аліта” зупинено на невизначений термін. Через відсутність інституцій, зацікавлених у її фінансуванні. „Зрозуміло, що кошти потрібні чималі, - каже автор методу Ганнелоре Еренрайг. – Але, на превеликий жаль, у брутальному гаслі страхових компаній теж є своя правда: „Мертвий алкоголік дешевший за живого...”

За матеріалами німецької преси