Депутати Бундестагу – між фракційною дисципліною й сумлінням

Депутат Бундестагу займає високу державну посаду, але при цьому він не вважається чиновником. Він є «представником усього народу, не зв'язаний завданнями й вказівками, і підлягає тільки власному сумлінню» - так написано в статті 38 Основного закону. У реальному житті справи, як правило, виглядають інакше. Адже й, так би мовити, «вільний» депутат не може просто так взяти й обійти фракційний примус і партійні рішення. При цьому в жодному офіційному документі не знайти положення про фракційний примус. І не диво, оскільки таке положення суперечитиме принципу Основного закону про свободу власного сумління. Не даремно ті дебати й голосування, коли фракційне керівництво однозначно виступало за вільне рішення кожного окремого депутата, розцінюються коментаторами як зіркові моменти парламенту. У таких випадках ніхто не дотримується єдиної партійної лінії.

Дисципліна вище вільного мандату

Такими зірковими моментами вважаються голосування про місце подальшого перебування Бундестагу й уряду після об'єднання Німеччини: залишатися в Бонні чи переїздити до Берліна? Тоді в кожній фракції можна було знайти прихильників і противників переїзду до майбутньої німецької столиці. Врешті-решт 20 червня 1991 року перемогли прихильники переїзду з перевагою лише в 17 голосів. Під час голосування депутатів звільнили від необхідності дотримуватися фракційної дисципліни. Але, як зауважують оглядачі, це було винятком. Як правило, дисципліна бере гору над вільним мандатом. У такому разі говорять про «пораду більшості фракційного керівництва кожному окремому депутату», пояснює експерт з питань конституційного права, колишній міністр оборони Німеччини Руперт Шольц. Він є членом Християнсько-демократичного союзу.

Зрештою Основний закон теж відводить політичним партіям украй важливу роль. У статті 21, зокрема, сказано: «Партії беруть участь у формуванні політичної волі народу». Така участь уже давно перетворилася на вирішальну роль. Також відрядженню на роботу в парламент депутати переважно мають завдячувати своїй партії, пропозицію якої підтримали виборці. Голосування всупереч фракційній позиції не залишається без наслідків для таких депутатів. Фракції мають чимало можливостей для покарання таких народних обранців. «Депутати можуть піддаватися мобінгу, вони можуть опинитися в соціальній ізоляції, їх можуть відкликати з комісій або позбавити важливих посад», - розповідає політолог з Майнца Юрґен Фальтер. Найсуворішим дисциплінарним інструментом, однак, є виключення кандидатів з партійних списків на виборах. Це, як наголосив Фальтер, тоді означатиме кінець їхньої політичної кар'єри.

Партійної лінії дотримуються не всі

Під час ухвалення неоднозначних рішень партійне керівництво, особливо коли йдеться про фракції тих політичних сил, що сформували уряд, може чинити сильний тиск на парламентарів. Але не можна забувати, що уряд буде лише тоді стабільним, якщо він може покластися на «своїх» депутатів. Однак навіть під час обрання канцлера інколи не всі у власних лавах підтримують висунуту кандидатуру, й буває таке, що підтримка несподівано надходить від деяких опозиційних депутатів. Внутрішній конфлікт між партійною прив'язаністю й власним сумлінням залишається не вирішеним і під час поіменного голосування. Звичайно, коли знаєш, хто як проголосував, підвищується рівень прозорості, але водночас у такий спосіб чиниться тиск на сумління депутатів.

Під час голосування про суперечливе з етичної точки зору питання щодо преімплантаційної діагностики на розгляд депутатів представлено три законопроекти. Така діагностика дозволяє виявити хромосомні порушення штучно вирощеного ембріона ще до пересадження зародка в порожнину матки жінки, і якщо результати аналізу викликають сумнів, то ембріон знищується. Питання вкрай суперечливе. Депутати, однак, можуть тішитися, оскільки вони отримали зелене світло не зважати на позицію керівництва фракцій, а керуватися виключно власним сумлінням.

Автор: Йохен Фокк / Володимир Медяний
Редактор: Христина Ніколайчук