1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Катерина Бабкіна: То моє море

13 березня 2018 р.

"В Євпаторію приїхало багато військових і молодших офіцерів СБУ, але "подій" не сталося, і вони чистили пляжі від водоростів і смажили шашлики в оливковому гаю коло лиману", - Катерина Бабкіна, спеціально для DW.

https://p.dw.com/p/2tXsU
Катерина Бабкіна
Катерина Бабкіна

Нещодавно в одній з київських шкіл під час читань моєї книги "Шапочка і кит" я запитала, хто з дітей бачив живого кита і може розповісти, який він великий. Дітей, котрі бачили кита, було достатньо, а ті, що не бачили, одразу ж поділилися інформацією, що купалися зі слоном, пірнали до китових акул чи їздили в мавп'ячий парк. В моєму дитинстві не було Балі, Шрі-Ланки, Домінікани, Таїланду та Мальдівів, Мадагаскару і ПАР. На всі чудеса був один лише Крим, море, краби, сосни, пальми в парку коло Ворнцовського палацу і Аю-Даг - Ведмідь-гора. Крим навіть тоді з усіма тими дивами не здавався чимось екзотичним, він був дуже свій. І тим дивніше його тепер не мати.

Севастополь і Саки

Коли я була зовсім маленькою, ми їздили в Севастополь і жили в приватному секторі, їсти ходили в загальні їдальні, а купалися на Кришталевому пляжі - там не було піску, спускатися в воду треба було прямо з бетонних плит. Одного разу хвилі на морі були такі великі, що плити цілком накривало водою, хвилі були вищі за зріст найвищого дорослого. Ще довго я думала, що це і є цунамі, про яке розповідав дід, котрий служив на Далекому Сході.

Після шторму в щілинах між плитами позалишалися маленькі чорні краби та риби-голки, довгі, гнучкі. Хтось з місцевих катав нас, дітей, на човні, хтось показав мені їжачка в саду будинку, де нас розквартирували, там достигали айва і абрикоси, а альтанка була вся заплетена справжнім виноградом, ягоди були ще зелені, але вже такі солодкі та соковиті, яких я не бачила до того - в магазини в нашому місті виноград привозили рідко, в нас вдома він опинявся в найперших, бо бабуся була бухгалтером Військторгу, але все одно був такий собі.

Коли я уже мала йти до школи, за путівкою з роботи вітчима - з СБУ - ми поїхали відпочивати в пансіонат коло міста Саки, там жили фазани, росли дрібні помідорки - як черрі, а може то і були черрі, виведені якимось селектором-аматором, а море було таке прозоре і багате на мушлі, камінці та кольорові скельця, що я аж навчилася плавати, щоби пірнати з маскою. Звідти ми їздили в Ялту, Лівадію, Масандру, в одній з цих подорожей нам показували силует тієї самої Ведмідь-гори і розповідали про неї легенду - не пригадаю, що саме, але була там якась викрадена красуня і якийсь опечалений ведмідь.

Євпаторія

Наступної весни, здається, ми поїхали в Євпаторію - в санаторій. Теж за путівкою. Велетенська і розкішна колись мармурова споруда була настільки ж вражаюча, як і порожня - такі були часи, ніхто нікуди не їздив, навіть по путівках, тим паче не в сезон. Влітку ще так-сяк виїжджали сім'ї вищих чинів. Україна не так давно здобула незалежність, тоді якраз в Криму були "події" - чи, тобто, не були, а очікувалися. В Євпаторію приїхало багато військових і молодших офіцерів СБУ, але "подій" не сталося, і вони чистили пляжі від водоростів, смажили шашлики в оливковому гаю коло лиману, вчили мене грати в бадмінтон на піску під височенними кримськими соснами і намагалися залицятися до моєї мами.

Водолікувальні павільйони були як з кіно, з цими всіма високими вікнами, скляними куполами, блакитними та білими кахлями і нескінченними ваннами. І море було вже тепле, а на пляжах - нікого. Ми ще раз приїздили туди за рік восени, в цілому санаторії на кілька тисяч осіб було всього 8 сімей, тричі на тиждень на весь вечір вимикали світло, і всі - дорослі та діти - збиралися при світчках в холі з дзеркалами. Іноді я грала для всіх на піаніно.

З нами була якась мама з Дніпропетровська, з двома синами мого віку, ми з ними знаходили в порожніх номерах телевізори, і дивилися різне "доросле кіно", "Одного разу в Америці", наприклад, або досліджували велетенську споруду і сади та гаї навколо неї, нікому не було до нас діла, ніхто цілими днями не міг нас навіть знайти. Потім ще довго із одним з двох хлопчиків ми писали листи одне одному.

Економіка по-кримськи: спершу анексували, потім розікрали (03.01.2018)

З цих санаторіїв і поїздок із вітчимом ми вирушали і в Феодосію, і в Ластівчине гніздо, і в якийсь ботанічний сад, в якому було сто мільйонів видів сосен і ялин, і землю для насадження якого привозили в кримські гори кораблями.

Коктебель і Бахчисарай

Підлітком, перед закінченням школи, я їздила в Коктебель, там всі пригощали персиками, і ми купували вино в пластикових пляшках, міцне, домашнє, кримське - воно здавалося нам тоді дуже смачним. Ми жили в напівзакинутому Будинку літераторів, дивилися на захід (чи схід?) сонця зі східців будинку Волошина, а по ночах купалися в морі, такому ж дивовижно прозорому, як і холодному, і потім лежали на обточених круглих камінцях, зігріваючи їх теплом своїх тіл.

Зовсім дорослою я їздила в Бахчисарай, в грудні, коли в Києві була мінусова температура, я сиділа там коло басейну в легкому светрику та їла різні кримськотатарські пиріжки, а хазяйка готелю, Бахитгюль, розповіла, як зробила його сама, як сини копали басейн і засаджували сад. По території Бахчисарайського палацу вітер носив пожовкле листя, ми з друзями рахували блакитні ворота в містечку - їх було дуже багато. У довгих сутінках ми заглядали в вікна місцевої школи, в класі сиділи бідно і дуже тепло, в кілька шарів, вбрані зосереджені діти - киримли, молодший клас, і ще один білявий-білявий хлопчик.

Звісно, я була там більше разів, і дитиною, і вже в юності, і дорослою, і насправді пам'ятаю все - пляжі та дельфінарії, кримськотатарські солодощі та написи, танці на піску, нічний клуб, де прямо через стелю в зоряне небо проріс платан. І море, голубе чи зеленувате, або синє-майже-чорне і білі баранці хвиль, море в кінці кожної вулиці, смужка мрії на кожному обрії.

І скажіть мені тепер, що воно не моє більше. Скажіть, давайте.

Пропустити розділ Більше за темою