Частина 6: Народження двох держав – «Страсбурзькі клятви» 842 року

Після смерті Карла Великого 28 січня 814 року імперія франків переживала неспокійні часи. Онуки засновника франкської держави вели жорстоку боротьбу за перерозподіл спадку. Річ у тім, що син Карла Великого Людовик Благочестивий (778-840) відвів особливу роль своєму старшому синові Лотару І (795 – 855), ще 817 року проголосивши його співправителем. Таким чином у перспективі Лотар мав зайняти імператорський трон. А його брати, Людовик Німецький та Карл Лисий, ставали правителями відповідно східних та західних територій імперії. Це й стало причиною тривалої суперечки Каролінгів між собою.

Передумови виникнення двох держав

14 лютого 842 року Людовик Німецький і Карл Лисий у прагненні покласти край міжусобній боротьбі прибули разом зі своїми військами до Страсбурга для утворення союзу проти Лотара. На ринковій площі міста були виголошені клятви (в історію вони увійшли як «Страсбурзькі клятви»), що знаменували собою важливу віху в європейській історії. По-перше, боротьба за спадок Каролінгів тепер почала носити інший характер. По-друге, ці клятви стали першими документами, які засвідчили той факт, що мешканці східних та західних територій імперії франків говорили різними мовами.

У тексті клятви, яку спочатку виголосив Людовик Німецький у присутності військ обох правителів, наголошувалося, що Лотар не достойний носити імператорську корону, своєю непоступливістю та задирливістю він сприяє розколу імперії франків, чого не можна допустити. Тому Людовик разом зі своїм братом мали намір присягнути одне одному на вірність і об’єднатися проти Лотара. Варто зазначити, що Людовик Німецький, як засвідчує літописець Нітхард, зачитав клятву на «романській мові», яка пізніше стала основою французької мови, а Карл Лисий повторив її на «тевтонській мові», з якої потім розвилась німецька мова. Таким чином, кожен правитель виголосив клятву на мові свого союзника, щоб вона була зрозуміла воїнам.

Каролінги визначили обличчя сучасної Європи

Отже, 14 лютого 842 року мовні відмінності в імперії франків вперше зафіксували письмово. В наступні роки внаслідок підписання кількох угод імперія Карла Великого була поділена між його онуками. Так у Європі з’явились кордони, які в загальних рисах існують і нині.

За Верденською угодою 843 року, до Людовика Німецького відходили східнофранкські території. На заході кордони його володінь проходили по Рейну до Женеви і Кура, східний кордон тягнувся по лінії Реґенсбурґ –Маґдебурґ-Гамбурґ. Центральну частину імперії Карла Великого – Фрісландію, Лотарингію, Бургундію, Прованс, Ланґобардію і північну Італію отримував Лотар. А Карл Лисий отримав землі, які зараз входять до складу Франції.

Пізніше, за Мерсенською угодою 870 року, території теперішнього Бенілюксу, Лотарингія й Бургундія були поділені між Людовиком Німецьким та Карлом Лисим. В Італії виникло королівство на чолі з королем-лангобардом. Остаточної домовленості про розмежування територій дійшли вже нащадки Людовика Німецького та Карла Лисого під час зустрічі в Рибмоні 880 року. Тоді до східнофранкського правителя відійшла й західна частина колишніх володінь Лотара.

Тому німецько-французьке партнерство, про яке сьогодні багато говорять і яке є рушійною силою європейського розвитку, своїм корінням сягає в ІХ сторіччя, коли на території імперії Карла Великого з’явились дві держави, які впродовж наступних віків розвивалися самостійно.

Автор: Маттіас фон Гельфельд / Ольга Прокопишина
Редактор: Володимир Медяний