Історія Берлінале – вітрина вільного світу

Скандал розгорівся 1970-го року, і це був найбільший зі скандалів, які колись переживав Берлінале. Німецький режисер Міхаль Ферхьовен показав фільм, в якому американський солдат зґвалтував в’єтнамську дівчинку. Фільм називався «О.К.» і розповідав історію в’єтнамської війни так би мовити «без гриму». Американський голова журі Берлінале не сприйняв цієї теми. Він розгледів у стрічці антиамериканські настрої і фільм зняли з конкурсної програми. Офіційне обґрунтування: «О.К.» не відповідав регламенту - «сприяти кращому порозумінню між народами». Внаслідок цього розпочалися гострі дискусії, журі розійшлося і тоді вперше не були вручені ані Срібний, ані Золотий Ведмеді.

Спочатку був Оскар

Ідея започаткувати міжнародний кінофестиваль в Берліні належить американському офіцеру. Його звали Оскар Марті, він був «кіношним офіцером» американського командування в Німеччині. Мета: через 6 років після закінчення Другої світової війни відновити зруйновану німецьку кіноіндустрію, яка була в 20-х роках відомою в усьому світі. І от 6 червня 1951-го року фільмом Хічкока «Ребека» відкрився перший Берінале. Цей фільм задав певний напрямок. У 50-х роках це були передусім блиск і гламур Голівуду. У Берліні побували всі: Генрі Фонда, Гері Купер, Еррол Флінн, Річард Відмарк. Про те, що при народженні Берлінале було також багато політики, свідчить гасло першого фестивалю «Вітрина вільного світу». Можна також сказати, що Берлінале задумали, як «культурний бастіон проти більшовизму».

Нові шляхи 60-х років

Одна важлива зміна в 1956 році призвела до нового спрямування Берлінале. Фестиваль отримав «статус А» (найвища і найважливіша фестивальна категорія).

Якщо раніше переможців визначала частково сама публіка, то тепер скликалося фахове журі. Як наслідок, відбулося відкриття європейського фільму. Француз Жан-Люк Годар та італієць Мікеланджело Антоніоні отримали за свої стрічки Золотого та Срібного Ведмедів. Але і гламур не залишив Берлінале й Німеччину, яка переживала «економічне диво». Те, на що сьогодні навіть ніхто не звернув би уваги, тоді перетворилося на справжню подію. У зірки Джейн Менсфілд у 1961 році розірвалася сукня і міжнародний кінофестиваль отримав тимчасово нову, неофіційну назву - «грудастий Берлінале».

Нічого нового на Сході?

У 50-х та 60-х роках у Берлінале не брав участі жоден фільм зі Східної Європи. Холодна війна позначилась також і на культурі: після зведення Берлінського муру в 1961 році Берлінале відбувався лише в західній частині розділеного міста. При цьому організатори фестивалю не залишали спроб запросити до Берліна й східноєвропейських режисерів.

Але це вдалося їм лише після того, коли федеральний канцлер Віллі Брандт своєю політикою сприяв потеплінню у відносинах зі Сходом. «Зміни через зближення» - цей принцип поширювався й на культуру. Перший фільм з Радянського Союзу був показаний 1974 року. Рік потому показали фільм з НДР «Якоб-брехун». Незвичним було й те, що вперше в журі сидів радянський представник.

Відкриття світового кіно…

… таким могло бути гасло фестивалю в 70-х роках. Крок за кроком до Берліна почали запрошувати дедалі більше фільмів з Азії, Африки й Латинської Америки. В 1976 році з’явилися фільми з Ірану, Мексики, Венесуели, Китайської Народної Республіки та різних країн соціалістичного табору. «Дзеркало світового кіно» - цей принцип діє й до сьогодні. В 70-х роках змінилося й багато чого іншого. Почали відкривати нові секції, наприклад, фестиваль дитячих фільмів. Вперше на міжнародному кінофестивалі подумали про дітей, що успішно триває й сьогодні.

У 1971-му заснували «Міжнародний форум молодого фільму», де демонструвалися і демонструються фільми молодих режисерів з усього світу. Для багатьох форум є й сьогодні найважливішою програмою Берлінале, оскільки тут показуються фільми, які швидше за все не потраплять до кінотеатрів, але заслуговують уваги. Рішення включити в програму фестивалю сміливу стрічку японця Нагіса Ошима «Імперія почуттів», однак, спричинила 1976-го року новий скандал. Фільм розповідає бурхливі любовні відносини молодої парочки. Стрічку конфіскували за підозрою в порнографії, а на укладальників програми подали до суду. Однак Берлінале витримав і цей скандал. Найважливіша зміна відбулася в 1978 році: Берлінале перенесли з червня на лютий. Завдяки цьому вдалося вийти з тіні Канського кінофестивалю, що відбувається в травні.

А сьогодні?

«Фестиваль складається з трьох елементів: програми, організації та атмосфери. І всі три, можна сказати, на правильному шляху». Так сказав президент Берлінале Морітц де Гадельн напередодні фестивалю в 2000 році. Програма фестивалю завжди була політичною. Виникали дискусії навколо фільмів про німецький тероризм і навколо критичних фільмів про США. Золотими Ведмедями нагороджувалися фільми з Китаю та Росії. З’явилися нові винагороди, наприклад, «Teddy Award» - винагорода за виняткові фільми про лесбіянок та гомосексуалістів. Але особливу гордість викликає сьогодні особлива атмосфера кінофестивалю. Берлінале – це фестиваль для публіки. Якщо і не вдасться доторкнутися до зірки, побачити її можна. (лс)