Що сниться заробітчанам в Італії?
28 травня 2008 р.
Працювати над темою імміграції Олена почала у 2005 році. Тоді вона брала участь у проекті чеської організації «Migration online», метою якого було показати, наскільки різною може бути міграція.
«Коли ми говоримо про трудову міграцію, то завжди йдеться про міграцію з Півдня на Північ і зі Сходу на Захід. Чому саме таку міграцію називають трудовою? Адже є німці, які їдуть в Чехію працювати, або італійці, які вирушають в Україну робити свій бізнес. Ми хотіли продемонструвати, що міграція не означає нецивілізований світ, який їде в цивілізацію за чимось. Це є стан нашого часу, 21 століття, ми всі рухаємося.»
В українській імміграції до Італії Олена виділяє два етапи: початок 90-х років, коли у більшості випадків на Апенніни вирушали жінки віком від 40 років. І другий, десять-п'ятнадцять років потому, коли міграція стала таким собі «сімейним проектом», оскільки заробітчанки привозять дорослих дітей, сестер, подруг, рідше - чоловіків. Рішення вибрати темою дисертації саме українську імміграцію до Італії Олена пояснює так:
«Вона найбільше обросла стереотипами, найбільше затаврована в Україні навіть з позицій державних заяв. Саме через те, що це жіноча імміграція. Постійно йде якась риторика про те, що це ж жінки поїхали, це берегині. Це розбиті сім’ї, тому що діти не можуть вирости так, як вони виростають з мамами. Іде розмова про те, що поїхали ті, хто репродукує націю, такі собі «контейнери» української національності та свідомості. Тобто, поняття жінки розтягнулося до поняття України. Насправді, я думаю, що було б набагато легше і тим жінкам, які є тут, і тім дітям, що на Україні, якби цього було менше.»
Ця драматизація, на думку Олени, непотрібна ще й тому, що абсолютна більшість заробітчанок планує повернутися з Апеннін. Причому як старшого покоління, так і молодшого. Старші жінки кажуть, що повернуться тоді, коли здоров’я не дозволятиме більше трудитися на чужині, а молодь прагне повернутися в Україну, як тільки здобуде європейський диплом або заробить на власну квартиру.
«З мого дослідження десь 95% людей сказали, що вони хочуть повернутися. І така сама кількість - що вони не знають, коли хочуть повернутися. Люди просто не почувають себе забезпеченими в Україні. Є така категорія, як заробітчанський сон: «Приїхав я на Україну, бачу свою хату, виходжу на подвір’я, довкола мене родичі, я такий щасливий…І раптом розумію, що не маю документів, щоб повернутися. І тоді починаю пітніти від страху…»
На думку Олени Федюк, цей сон - знаковий, він багато що пояснює. Тобто, найбільший страх заробітчанина - повернутися, витратити всі зароблені гроші, а як заробити далі - невідомо...
Мар’яна Яворська