Європейська система захисту прав людини

Права людини не тільки об'єднали європейців у боротьбі проти фашизму під час Другої світової війни, але й стали містком між двома супротивними блоками, коли континент розділився на Схід та Захід. Темою прав людини від самого початку опікувалася Рада Європи - перша загальноєвропейська мiжнародна органiзацiя повоєнного часу. Ця структура хотiла все робити краще, нiж ООН.

І от 1953 року Рада Європа ухвалила Європейську конвенцiю з прав людини. Вона мала стати своєрідною противагою Загальній декларацiї з прав людини ООН, що є найважливішим документом, який, однак, нікого ні до чого зобов'язує. За дотриманням же Європейську конвенцiї стежила спочатку навiть спеціальна комiсiя. А 1959-го року в Страсбурзi заснували Європейську судову палату, яка займається справами з порушення прав людини.

Ця структура стоїть над державними судами. Окремi особи можуть подати сюди скаргу на державу, якщо їм не вдалося домогтися правди на нацiональному рiвнi. У своєму вердикті суд може навіть зобов'язати виплатити компенсацiю жертві. Теоретично така система спрацьовує. На практицi ж чимало європейських країн вже ігнорували рішення, ухвалені в Стразбурзі. Цей факт спонукає незалежні органiзацiї із захисту прав людини дивитися на страсбурзький суд, яе на «беззубого тигра».

Ι все ж таки: те, що Європейська судова палата з прав людини має успiх, свідчить величезна кiлькість звернень до неї. Особливо останнім часом зростає популярність цієї судової інстанції. Якщо до 1998-го року було винесено лише 837 вироків, то вже у вересні 2008-го оголосили вирок під номером 10.000. Аби швидше розібрати стос незакінчених справ, який стрімко почав наростати після завершення протистояння між Сходом і Заходом, вирішили спростити окремi кроки подачі позовів. Найголовнiше нововведення – позивачу тепер не треба проходити через Європейську комiсiю з прав людини, а можна напряму звертатися до Європейської судової палати.

Європейська судова палата з прав людини відіграє велику роль і в процесі прийняття нових членів до Європейсього союзу. Адже спочатку ЄС запитує саме Раду Європи, і таким чином опесередковано суддiв у Страсбурзі, про країну, що подала заяву. Ι тiльки, якщо Рада Європи дає «зелене світло», Брюссель надає країні статус офiцiйного кандидата та розпочинає переговори.

Рада Європи проявила себе, як успiшний захисник прав людини, i не лише тому, що вона так рiшуче відстоює цю тему, ала й тому, що органiзацiя дуже зросла: тривалий час Рада Європи залишалася «захiдноєвропейською», але пiсля падiння Берлiнської стiни до неї вже входило 47 країн - як західних, так i східних. Майже всi європейськi країни – члени Ради Європи. Лише Бiлорусь має статус кандидата на вступу. Разом з Росiєю, кавказькими країнами та Туреччиною Рада Європи охоплює тепер й Азiю.

Звертає увагу на себе та деталь, що хоча правами людини опікується й Європейський союз, головну роль у цій сфері продовжує відігравати саме Рада Європи. ЄС став членом Ради Європи, як колектив, і таким чином визнав верховенство Європейської судової палати. Отже, якщо комусь спаде на думку подати скаргу про порушення прав людини до Суду ЄС у Люксембурзi, то його справа автоматично буде передана суддям у Страсбурзі.