Австрійський композитор «намалює» звуковий портрет Бонна

Багато німецьких мерій надають спеціальні стипендії так званим «міським літописцям» - літераторам, журналістам, історикам, які на основі архівних матеріалів та особистих вражень створюють белетристичні та епістолярні портрети тих чи інших міст. Бонн став першим німецьким містом, яке замовило свій звуковий портрет.

Його «намалює» доцент Берлінського університету мистецтв, австрійський композитор Сем Ауінґер, відмий своїми «акустичними замальовками» Лос-Анджелеса, Нью-Йорка, Відня, Рима і Роттердама.

Дослідник міських звуків

За звуками Бонна Ауінґер полює на велосипеді. Проїжджаючи по одному з мостів через Рейн, композитор робить зупинку – і прислухається. А потім несподівано як закричить – та так, що перехожі лякаються. «Коли я кричу, чути дуже гучну й звучну луну, - пояснює він. - Причому тримається вона доволі довго. А якщо, приміром, заплескати в долоні, луна буде переривчастою».

Сем Ауінґер народився в австрійській глибинці. Він завжди був «гучною» людиною. Підлітком грав у рок-гуртах, пізніше став займатися музикою більш серйозно, закінчив Зальцбурзьку консерваторію. Його переповнювало бажання зайнятися чимось незвичним, що не вписувалося б у жодні музичні традиції.

І тоді його осінила ідея: він вирішив збирати цікаві звуки «із життя» і на їхній основі писати музичні твори. «Як тесля має відчувати деревину, так композитор має відчувати свій матеріал – звук. Мені надзвичайно цікаво, як впливає на нас акустика нашого життєвого середовища», - каже Сем Ауінґер.

Про що співає місто

У наш час багато хто прагне відгородитися від зовнішнього світу і замикається у своєму звуковому мікропросторі, не вимикаючи плеєра і не виймаючи навушників з вух. На думку Ауінґера, такі люди багато втрачають, адже вони позбавляють себе задоволення насолоджуватися різноманітними звуками міста й природи і, говорячи образно, не чують пульсу життя. «Якщо я цілий рік наминатиму лише котлети та картоплю «фрі», то смак інших страв забудеться. Мої розтреновані органи чуттів просто перестануть їх сприймати».

Ауінґер знову сідає на свій велосипед і їде далі. Він рушає до живописного парку на березі Рейну – Райнауе. Ця місцина – справжній колодязь звуків. Доріжками, всипаними дрібним гравієм, човгають кросівками любителі пробіжок. Тут же розмірено прогулюються молоді мами з дитячими колясками. Звідкись долинає звук мопеда. Чутно наростаючий перестук коліс товарного потягу. І все це майже заглушають дзвінкі пташині співи.

«Осідлати» звуки Бонна

«Тепер ми опинилися в ситуації, коли простір поступово заповнюється шумом залізниці з правого боку Рейну. Він накочується, наче хвиля. По мірі того, як товарний потяг від’їжджає, стихає й звук коліс. Це взагалі характерно для Бонна – звукові подразники тут виникають лише на короткий час, а потім знову зникають. У цьому місті людина ніколи не відчуває перманентного звукового навантаження», - каже Ауінґер.

Він хотів би, аби люди навчилися дослухатися до неповторної музики міста, гудків пароплавів, що курсують Рейном, дзвінків велосипедів, щебетання горобців та дитячого сміху. Звуків Бонна композитор назбирав уже достатньо. Залишається тепер поєднати їх. З цим Ауінґер планує впоратися до вересня.

Автори: Корнелія Рабіц / Наталія Корольова

Редактор: Христина Ніколайчук