Ахтунґ! Потяг 76 прибуває на першу колію
2 жовтня 2006 р.
За тиждень потяг об’їздив пів-Німеччини: Берлін, Ґрайфсвальд, Лейпциг Фрайбург, Штуттґарт і Бонн. Його пасажири - українські письменники, твори яких останнім часом були видані у німецькому перекладі. Ідейно або стилістично літераторів, які розмістилися у купе 76-го, нічого не об’єднує. „Ми хоча і є добрими друзями, але ми не представляємо якусь одну літературну течію”, розповідає харківський поет і письменник Сергій Жадан:
„Я приїжджаю тому, що мене тут видають, що сюди запрошують, є зацікавлення. Мені було нецікаво приїздити сюди як вигнанцю з України, як людині якоїсь пригнобленої культури, як це було в епоху пізнього Кучми, коли українських письменників тут приймали як борців з режимом, як дисидентів. Насправді це доволі принизливо, коли тебе приймають не тому, що цікавляться твоїми творами, а більше через те, що розуміють, що тобі потрібна підтримка”
Бонн був відносно короткою зупинкою пасажирів потягу 76 – у місті на Рейні письменники пробули лише півдня. У невеличкому театрі-студії у центрі міста троє із них, а саме Любко Дереш, Тарас Прохасько і Сергій Жадан читали уривки зі своїх творів, які щойно вийшли друком у німецькому перекладі. Після читання письменники відповідали на питання гостей. Сергій Жадан відзначає, що після „помаранчевої революції” послухати українських літераторів у Німеччині приходять все більше людей. Водночас письменник нарікає, що іноді літературні вечори перетворюються на балачки про політичну ситуацію в Україні:
„Сьогодні, здається, більше половини гостей прийшли саме на українську акцію. А от у Лейпцигу, де ми були учора і людей прийшло більше (близько ста п’ятдесяти гостей), і аудиторія була молодша. Так от у Лейпцигу гості прийшли здебільшого саме на літературну акцію. З такою публікою цікавіше працювати. Адже тисячний раз відповідати на питання про наслідки помаранчевої революції – це просто задовбує. А коли людина справді цікавиться твоїми віршами, розпитує про них, це набагато цікавіше”
Тарас Прохасько, відповівши на одне запитання, яке більш-менш стосувалося його творчості, підкорився бажанням публіки і вирішив таки висловитися з приводу наслідків „помаранчевої революції”. Зокрема, розчарування, яке нині панує серед українців, письменних прокоментував по-філософськи:
„Найкращою Україна була у мріях. І так було аж до того часу, аж поки Україна не стала реальністю і виявилося, що мрія має свої недоліки. Тому перемога Ющенка – це є удар по українській ідеї. Тому що українська ідея завжди формувалася в опозиції. А тут раптом прийшов дуже, дуже свій і виявилося, що він робить так само недобре, як до нього робили „чужі”
Про політику всі троє письменників розмовляти не люблять. Вся їхня творчість, дуже різна за настроями і стилістикою, мабуть, лише тим і подібна, що є абсолютно аполітичною. Як зазначив Любко Дереш, єдине, що свого часу було спільного між ним і українськими політиками - це схильність до міфологізації. Однак письменник згодом зауважив, що його схильність до міфічного ставала вже надто подібною до визнаного у цьому жанрі Юрія Андруховича. Тоді і вирішив полишити цю справу, каже Любко. А от політики, навпаки, створюють все нові і нові міфи:
„Я не пов’язую свою творчість із політичною ситуацією в Україні і не вважаю, що вона має вплив на мою творчість. Але, тим не менше, людей не постримаєш і щодня у нас продукуються якісь нові міфи: про козацтво, про трипільство, про... бджолярство (сміх у залі). Кожна людина сама вибирає, як що сприймати. Так от я вибираю сприймати світ деміфологізовано”
22-річний Любко є наймолодшим не лише серед „трійці”, що гостила у Бонні, але і взагалі серед всіх пасажирів потягу 76. Тим не менш, він вже встиг видати у Німеччині дві свої книжки. Після минулорічного успіху у німецького читача його роману „Культ”, наприкінці осені німецькою вийде продовження історії про Юрка Банзая – роман „Поклоніння ящірці”.
Тим часом потяг 76 вже повертається до України. Подорож була непростою, але цікавою. За тиждень українські письменники зустрілися із багатьма сотнями людей. Серед них є ті, хто вже чимало знає про Україну, але багато і тих, хто щойно зацікавився нею завдяки молодим українським письменникам. Дехто вже любить сучасну українську літературу, дехто лише склав про неї перше враження. Німецьким читачам хотілося би, аби потяг приїздив знову.