Боротьба з тінями предків: спадкоємиця брата рейхсфюрера СС видала книгу „Брати Гіммлери”

З трьох братів Гіммлерів Другу світову пережив лише старший брат Гебхард Гіммлер. Середній, рейхсфюрер СС Генріх, як відомо, отруївся після арешту. Автор книги ретельне дослідила, яким було дитинство й юнацтво "сірого кардиналу” „Третього рейху" й наводить у своїй книзі маловідомі факти його особистого життя, а також розповідає про власний постійний бій з «тінями предків».

Народжена 1969-го року онучка Ернста Гіммлера Катрін, змалечку цікавилася історією Другої світової. На відміну від багатьох німецьких сімей, в її родині ця тема не замовчувалася, і батьки відверто розповідали дівчинці про злочини націонал-соціалістів, засуджуючи цей режим, а також не боялися вести мову про жахливу роль, яку, під час війни, відігравав її родич Генріх Гіммлер. Дуже сильно вплинув на дівчинку американський художній серіал «Голокост», котрий вона подивилася у віці 11 років, і після якого вперше в житті усвідомила, хто такий її дід Генріх. А перше дійсне неподобство, пов’язане зі своїм прізвищем, Катрін пережила в п'ятнадцять років, коли на уроці історії хтось з однокласників запитав її , чи не доводиться вона родичкою рейхсфюрерові СС. Дівчинка з напругою ледве вичавила з себе "Так!". В класі запала незручна тиша. Вчителька занервувала, але зробила вигляд , що нічого надзвичайного не трапилося.

«Ще декілька неприємних ситуацій з приводу свого прізвища мені довелося пережити вже в дорослому віці. Проте ці моменти не були пов’язані з якимись зовнішніми факторами, а власно з моїми внутрішніми відчуттями, бо я соромилася в голос промовляти своє прізвище. Повністю позбавитися цього відчуття мені, мабуть, не вдасться ніколи, але, щонайменш, я навчилася жити із прізвищем Гіммлер. Був час, коли я навіть думала змінити його, але зрештою відмовилася від цієї думки. Адже, зміна імені, в будь-якому разі, не змогла би змінити той факт, що я – родичка Генріха Гіммлера”.

Після вище згаданого випадку на уроці історії, в голову Катрін запала нав'язлива думка: довідатися правду про особистість не тільки свого одіозного дідуся, а родини в цілому. Можливість довідатися правду з'явилася лише після відкриття архівів колишньої НДР. Крім запитів і відвідувань сховищ, Катрін опитувала родичів, відшукала невідомі раніше документи і фото. Розібратися в історії родини, членом якої була така одіозна особистість як рейхсфюрер, справа досить непроста, каже Катрін:

"З одного боку, певною мірою треба абстрагуватися від об'єкта досліджень. З іншого, у людини з'являється унікальна можливість спілкування з очевидцями, які по-родинному розповідають тобі те, про що не насмілилися б розповісти стороннім ".

Як випливає із книги, дитинство, юнацтво Генріха Гіммлера пройшло під сильним впливом батька Гебхарда, який попри своє походження із бідної родини, зумів одержати освіту і стати директором гімназії. Трьох синів він виховував у „строгості, чистоті, любові до батьківщини і богобоязливості".

"У родині Генріх одержав суворе католицьке виховання, регулярно відвідував церкву, читав відповідну літературу. На початку 20-их, його ставлення до католицької церкви стало досить критичним, він дуже багато дискутував із друзями з приводу християнства, та читав критичну літературу на цю тему. Одночасно в ньому визрівав антисемітизм, а політичні погляди ставали радикальнішими».

Поміж іншим, в своїй книзі Катрін також згадує коханку-секретарку Генріха Гіммлера Хедвіг Поттхаст, яка під час війни народила йому двох дітей. Цей любовний зв'язок зберігався в таємниці, бо Генріх не збирався залишати дружину Маргу і дочку Гудрун.

З Гудрун родина Гіммлерів перервала усілякі відносини на початку 70-их, оскільки та в будь-який спосіб намагалася відбілювати фігуру батька, а також допомогла колишнім есесівцям.

Під час роботи над книгою, Катрін сподівалася зустрітися і з нею, але Гудрун не виявила інтересу до праці племінниці. Мабуть тому, що Катрін Гіммлер не поділяє реваншистських поглядів тітки.

"Дочці Гіммлера було непросто змиритися з перебігом їсторії. Я думаю, що це взагалі непросто дається дітям воєнних злочинців. Я думаю, що у Гудрун був вибір: вона могла радикально змінити своє ставлення до батька і спробувати поглянути на його «історичний внесок» критично. На жаль, їй це не вдалося».

До речі, сама Катрін Гіммлер одружена з ізраїльтянином. Про свій шлюб вона розповідає:

„Мій чоловік і я належимо до третього повоєнного покоління й з приводу минулого у нас ніколи не виникало проблем і розбіжностей. Інакше ми б не були разом. Коли ми познайомилися, він був цілком поінформований про історію моєї родини”.

Робота над книгою допомогла Катрін Гіммлер розібратися в минулому родини. Але вона не дала їй відповідь на найголовніше питання: "Як пояснити своєму дев'ятирічному синові, чому його предки по материнській лінії намагалися знищити предків по батьківській?" Її втішає тільки те, що з початку 90-их років історія війни в німецьких школах вивчається ретельніше, ніж раніше, більше йде мова про воєнні злочини, але й про побут простих громадян „Третього рейху”, що дає змогу краще зрозуміти джерела і механізми функціонування нелюдяного режиму націонал-соціалістів. За своїми переконаннями Катрін Гіммлер – палкий антифашист і дуже сподівається, що трагедія середини минулого століття назавжди залишиться історією.