Бундестаґ - останнім часом багато депутатів приносять бутерброди й воду з собою
27 травня 2006 р.
До Німеччини колишня москвичка перебралася ще 1975-го року, вийшовши за між за громадянина НДР. 1991-го року Олена Гоффманн, мати трьох дітей, вступила до Соціал-демократичної партії Німеччини. Відпрацювавши три парламентські скликання, вона вирішила не висувати свою кандидатуру на четвертий термін, оскільки глибоко переконана: трьох скликань депутату достатньо для виконання всіх своїх обіцянок. Зрозуміло, що за цей час Олена Гоффманн перетворилася також на справжнього знавця побуту депутатів Бундестаґу:
«Зарплатня депутату Бундестаґу 7039 євро на місяць. Якщо ж депутат додатково обіймає посаду парламентського статс-секретаря, спікера або заступника спікера, то отримує вдвічі більше, ніж звичайний депутат. Розмір зарплати залежить і від перебування на певних посадах у фракціях. Але 7039 євро, які отримують більшість депутатів, це, наприклад, менше окладу вищих чиновників. Хоча слід зауважити, що народні обранці не платять податки із суми 3500 євро на місяць. Ці гроші йдуть на оренду офісу у виборчому окрузі, закупівлю канцелярського приладдя, на телефон, факс, а також на оренду квартири в Берліні».
Варто зауважити, що фінансове становище депутатів-берлінців більш завидне, ніж їхніх колег, що прибули з інших міст. Гроші для організації праці видаються всім однакові, але їм не потрібно витрачати кошти на квартиру й офіс у виборчому окрузі.
Депутатські офіси у виборчому окрузі кожний облаштовує на свій власний розсуд, а от для облаштування кабінету в Бундестазі свобода дій менша – тут пропонуються на вибір меблі двох видів, видається один портативний комп'ютер, два стаціонарних, а також телевізор, який приймає в тому числі й внутрішньопарламентський телеканал. Для берлінського офісу щорічно можна замовляти канцелярських товарів на суму до 10 тисяч євро. Що ж відбувається з депутатським майном, після відставки парламентарія?
«Устаткування парламентського кабінету повністю повертається адміністрації Бундестаґу - до останньої ручки, вже не кажучи про комп'ютери й диктофони».
Майно ж, придбане для роботи у виборчому окрузі, переходить у власність народного обранця.
Депутатський стаж на розмір зарплати не впливає, але залежно від нього збільшується пенсійне забезпечення:
«Після першого виборчого терміну, держава робить за депутата відрахування до загального пенсійного фонду. А відсидівши два виборчих терміна, парламентарій після досягнення 65 років, незалежно від подальших скликань, отримує щомісячну депутатську пенсію приблизно в дві тисячі євро».
Окрім депутатської зарплатні, німецькі парламентарі мають право підробляти.
«Нариклад, у Бундестазі, на жаль, засідає дуже багато податкових консультантів і адвокатів. Якщо в них є власна контора, то їм не забороняється паралельно вести в ній справи, хоча їх просять чітко розділяли депутатську й приватну діяльність. Але ви самі розумієте, що це формальність чистої води. Наcправді у них виявляється більше клієнтів. Якщо побічний заробіток парламентарія перевищив десять тисяч євро на рік, то про це слід повідомити спікеру Бундестаґу».
Як контролюються доходи депутата?
«Практично ніяк. Йому повинні вірити».
Особистий службовий транспорт у Бундестазі мають в своєму розпорядженні парламентські статс-секретарі, керівники фракцій та їхні заступники. По Берліну народні обранці їздять на державних чорних лімузинах BMW, або ж звичайних таксі. Депутати користуються лімузинами парламентського автопарку виключно в межах німецької столиці. Рахунки за проїзд наприкінці місяця надаються до оплати до адміністрації Бундестаґу:
«Система перевезень така: по телефону транспортної служби слід повідомити, що, наприклад, у такий-то час вам необхідно виїхати з парламенту в одне з міністерств. У названу годину до дверей Бундестаґу подається чорний лімузин. Таким чином можна замовити машину й для поїздки з роботи додому, або ж з дому до місця праці. В разі відсутності вільних машин, транспортна служба присилає таксі».
До речі, мигалками оснащені лише машини канцлера й статс-секретарів. Але включаються вони тілки в разі гострої необхідності.
Канцлер, статс-секретарі, а також міністри й керівники фракцій мають особистих охоронців. Решті парламентаріїв охорона надається лише в разі прямої загрози їхньому життю.
Поїсти в Бундестазі можна в кількох їдальнях:
«Зробили дешевшу для рядових працівників Бундестаґу, але в ній, здається, більше депутатів, ніж працівників. Депутатська їдальня також доступна всім, але ціни в ній вищі. «Cпеціального депутатського» й безкоштовного громадського харчування у нас немає. Кава й канапки в буфетах відносно дорогі, тому, останнім часом багато хто приносить бутерброди і воду з собою».
Звичайно є в Бундестазі й медичний пункт, в якому працюють лікар і дві медсестри. Згідно з новим законом, вони обслуговують тільки народних обранців, застрахованих не в державних, а в приватних медичних касах. Проте в разі нещасного випадку або ж при раптовій хворобі, першу медичну допомогу постраждалому або хворому нададуть незалежно від його медичного страхування.
Олександр Павлов