1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Бідність – зворотна сторона реформ у Словаччині

За матеріалами кореспондентів23 жовтня 2005 р.

Радикальні економічні реформи, інноваційна податкова політика – серед новачків Європейського союзу Словаччина має репутацію зразкової країни. Але окрім блискучих економічних показників існує й зворотний бік медалі – бідність. Люди без кваліфікації, пенсіонери й цигани опинилися „за бортом” корабля, що веде Словаччину до добробуту.

https://p.dw.com/p/AM8T
Протести циган у Словаччині (25.02.2004)
Протести циган у Словаччині (25.02.2004)Фото: AP

Словацька бідність має смугляву шкіру, зветься Еріка Фаркова, їй 39 років. Вона – циганка, грає на гітарі й співає християнських пісень, сидячи на центральній вулиці містечка Прешов, що у східній Словаччині. Кілька крон вона вже наспівала, на обід може вистачить. Постійної роботи в Еріки Фаркової немає. Немає і освіти. Її доля – тяжка примітивна праця:

„Я працюю на білих людей, там де я їм потрібна. Я можу все прибирати. Може, якась родина візьме мене на два тижні збирати врожай картоплі”.

Словацьке економічне диво оминає таких, як Еріка Фаркова. Для економічного зростання вони нібито не потрібні. Навпаки, ці люди – баласт. Принаймні, вони так самі думають. Кажуть, що словацький уряд фінансує зниження податків саме за рахунок соціально слабких. Заможні словаки мають вигоду від єдиної ставки податку в 19 відсотків, а бідні навпаки - мають майже лише мінуси. За візити в аптеку чи до лікаря тепер треба більше платити, соціальну допомогу скоротили вдвічі, а гроші на дітей виплачують тільки тим, у кого їх не більше чотирьох.

Реформи, очевидно, цілили саме в циганську меншину, де традиційно багато дітей, каже Любош, представник соціальної служби в одному циганському поселенні:

„Усе погіршилося. Якщо поглянути на зарплати, то родина з трьома дітьми мала 11 тисяч крон, це приблизно 300 євро. Тепер така ж родина має тільки половину. Тобто виплати на дітей сильно скоротили. А за квартиру треба платити в середньому від 4,5 до 7 тисяч крон. Тому через погане фінансове становище після реформ цим людям бракує грошей на квартплату”.

Словацькі чиновники називають циган „неплатниками”. Вони не платять не тільки за квартиру, а й навіть за поховання. Якщо помирає хтось із родичів, цигани йдуть випрошувати гроші в муніципалітеті.

Між тим словацька бідність має ще одне обличчя – воно біле й у зморшках. Це пенсіонери, які в Словаччині не живуть, а виживають. Пенсії постійно підвищуються, однак лише на кілька крон. Вони не встигають за дедалі більшими витратами на харчі й медичне обслуговування. Мати Дани Валіскової не могла б жити без підтримки дітей:

„Моя мама на пенсії й отримує 5700 крон на місяць. Дві третини цієї суми вона платить за воду й електрику. На життя залишається десь півтори тисячі. Без фінансової підтримки трьох дітей вона б голодувала. Ситуація з пенсіонерами невтішна”.

Небезпека бідності в Словаччині набагато більша, ніж у решті країн Європейського союзу. Про це нещодавно повідомили брюссельські статистики. Поступово у словацькому суспільстві постає спротив. Інколи стихійний, як це було торік, коли цигани вчинили погроми магазинів у кількох містах на сході країни. Але бувають і організовані протести, як наприклад, минулими вихідними. Профспілки закликали на акцію в місті Банська Бистриця, на яку прийшли тисячі людей. Опозиційні політики та деякі соціологи кажуть, що правоцентристський уряд у Братиславі зробив усю країну „заручником неоліберального проекту реформ” за рахунок соціально незахищених верств населення. Про це ж говорили й учасники протестів на вулицях Банської Бистриці:

„Реформи цього уряду ведуть до того, що бідні стають ще біднішими, а багаті – ще багатшими. Середнього класу власне, більше немає, і це – помилка. На мою думку, народ тоді багатий, коли є середній клас”.