1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Великодній марш миру

Огляд німецької преси підготував Любомир Петренко12 квітня 2004 р.
https://p.dw.com/p/AM3N

Традиційний великодній марш миру в Німеччині дав привід газетам у своїх коментарях поміркувати над проблемами пацифістського руху. Логічним продовженням цієї теми став новий виток протистояння в Іраку.

Про проблеми, які останнім часом переживає світовий рух за мир, розповідає у своєму коментарі дрезденська газета ЗЕХСІШЕ ЦАЙТУНҐ АМ ЗОННТАҐ:

Рух за мир у Німеччині так само мало зміг перешкодити війні в Іраку, як і добитися виведення іноземних військових контингентів з цієї країни. Він також не зможе зупинити процес реформ німецьких збройних сил, згідно з яким, бундесвер має перетворитися на армію, здатну виконувати операції у гарячих точках планети. Водночас учасники Великоднього маршу миру намагаються звернути увагу на небезпеку того, що рух пацифістів буде висміяно чи й взагалі дискредитовано. Значення руху за мир полягає в тому, що він не підпорядковується ні державним структурам, ні партіям, ані іншим організаціям. Його завдання полягає в тому, щоб висловити прагнення людей до миру, не нав”язуючи власних рецептів. Все це змушує нас замислитися. Наприклад, над тим, чи дійсно не можна було уникнути ситуації, коли Папа Римський змушений виголошувати своє послання ”Urbi et Orbi" під пильним прикриттям снайперів, - підкреслює ЗЕХСІШЕ ЦАЙТУНҐ АМ ЗОННТАҐ.

Газета БІЛЬД АМ ЗОНТАҐ, розвиваючи тему пацифізму, висловлює вдячність канцлеру Шредеру, котрий від самого початку рішуче висловився проти участі Німеччини у війні в Перській затоці:

Ґергард Шредер досі ніколи не давав підстав вважати себе пророком. Бути принциповим у своїх діях – така риса теж не вважалася особливо характерною для його особи. Тому нам ніколи не вдасться встановити остаточно: чи було його рішення відмовитися від участі в іракській кампанії, проголошене в 2002 році, суто тактичним передвиборчим ходом, чи принциповою позицією. Єдине, що можна стверджувати впевнено: рішення федерального канцлера було правильним. Той, хто тоді повірив не надто доказовій пропаганді США про те, що Саддам володіє зброєю масового знищення, нині розуміє, що все це вигадки. Шредер зробив велику послугу Німеччині тим, що не послав її військових у Ірак на передовий фронт боротьби з тероризмом. Утім, зовнішньополітичний аспект його канцлерства затіняють невдачі на внутрішньополітичному фронті: постійні суперечки навколо реформ, безробіття та низького економічного зростання, - зазначає БІЛЬД АМ ЗОНТАҐ.

Продовжуючи іракську тему, газета БАДІШЕ ЦАЙТУНҐ з Фрайбурга торкається теми захоплення заручників ісламськими бойовиками:

Іракські повстанці не гребують жодними методами для досягнення своєї мети - вигнання окупаційних військ з країни. Захоплення в заручники цивільних іноземців є для них таким самим добрим засобом, як і знущання над тілами ненависних чужинців. Шокуючі картини цього варварського дійства, передані телебаченням, спрямовані на те, щоб натиснути на почуття співвітчизників жертв. Такий досвід свого часу мали росіяни в Афганістані й американці в Сомалі. Тепер його зазнали японці та італійці. З кожним новим витком насильства становище міжнародної військової коаліції стає дедалі безвихідним, - підкреслює БАДІШЕ ЦАЙТУНҐ.

На завершення пропонуємо нашим слухачам коментар газети ЗОННТАҐ-ЕКСПРЕС з Кельну щодо питання: чи мають право німецькі політики критикувати вітчизняних підприємців, якщо вони переносять свої виробничі потужності за кордон.

Складається враження, що це перетворюється на такий собі національний вид спорту – всю провину за провали в економіці перекладати на плечі керівників фірм. Тепер на чолі передового фронту критиків виступає голова Бундестагу Вольфґанґ Тірзе. ”Ремісниками, позбавленими батьківщини” назвав він підприємців, які переносять свої виробничі потужності закордон. Однак чи було б дуже патріотичним вчинком залишатися в Німеччині та чекати, поки склади будуть завалені продукцією, яку через високу ціну ніхто не купує, і таким чином довести справу до звільнення працівників? Звичайно, серед німецьких бізнесменів є і, так би мовити, ”чорні вівці в отарі”, які йдуть за кордон суто для досягнення надприбутків. Однак для більшості вихід за межі держави – це питання виживання. Можливо, панові Тірзе та його колегам краще поміркувати над тим, як покращити економічну політику в Німеччині, аби праця та інвестиції всередині держави приносили прибутки. Це було б патріотичним вчинком у повному розумінні цього слова, - наголошує ЗОННТАҐ-ЕКСПРЕС.