Виставка українських скульпторів у німецькому посольстві в Києві

Митці – до речі, це подружжя – прожили на острові Колгуєв сім років. І цими скульптурами-образами засвідчують пієтет перед народом, який завдяки своїй духовній культурі та гуманістично-екологічній традиції живе в умовах, де саме життя уявляється неможливим: мінус 45 і замерзлий сніг, по якому ковзають відблиски Північного сяйва. Так, зморшки на обличчях скульптур означають розломи Землі, а те, що може здатися волоссям, – шляхи, якими йдуть ненці.

Скульптури створені з кераміки і глини, а чому цикл зветься ”Бронзові образи” пояснює Ада Рибачук:

”Це зветься ”бронзові образи у просторі світу”, тому що ми хочемо їх відлити у бронзі, і люди Півночі нас вельми підтримують у цьому і заявляють про своє бажання поставити їх на сопці острова”.

Скульптури-образи, які будуть встановлені на сопці одного з островів російської Арктики, не тільки захоплюють кольорами, розміром і виразом. Голову німецької молодіжної організації України Володимира Лейсле вони, наприклад, спонукають шукати екзистенційні початки також і у німців:

”У гонитві за глобалізацією ми не повинні забувати про ті національні меншини та культури, які присутні у кожній країні. Саме такий досвід треба розвивати, адже це колоритно і яскраво. Ці роботи унікальні, адже в житті ми доходимо до якихось стандартних кліше, і я навіть не знаю, як змалювати німця у стилі модерн. Справді, треба шукати сучасність, адже у розмові про німецьку культуру завжди повертаєшся до класичних зразків”.

Те, що скульптури Рибачук і Мельниченка виставляються у німецькому посольстві, - не дивує. Воно, за свідченнями митців, проводить дуже велику роботу у царині культури, посольство навіть називають ”анклавом Ґете-Інституту”. Однак, саме сьогодні скульптури знаходяться на німецькій території як у резервації, оскільки може статися так, що їм не буде куди повертатися. Успіх виставки для авторів затьмарений тим, що несподівано міська влада посягнула на їхню майстерню, що розташована у самісінькому центрі Києва. Розповідає Ада Рибачук:

”Ми не могли добре підготуватися до виставки, оскільки це тягнеться з 22-го жовтня… Приходять якісь дивні люди і кажуть, що будуть міряти й оцінювати. Вони навіть не питали, хто ми, чому ми тут, документи не питали, а просто сказали, що це власність громади міста. І зовсім нерозуміло, чим все це скінчиться”.

Митці сприймають цю ситуацію як трагедію. Тим більше, що раніше вони вже переживали ситуації, коли доводилося втрачати все. Культуролог Вадим Скуратівський вважає долею те, що роботи зараз виставлені в посольстві:

”Якщо дипломат тієї чи іншої країни робить якийсь жест у бік культури тієї країни, що він у ній перебуває, то й співвітчизники починають уважніше дивитися на це саме явище. Дипломатам належить займатися не тільки політикою, а й тим, задля чого існує політика – нашою екзистенцією. А мистецтво, власне, цим займається. Особливо, мистецтво цих видатних художників. Тим більше, що доля їх чи не трагічна. Маю на увазі крах не просто їхнього одного проекту, а вже здійсненої гіперроботи – меморіалу на Байковому кладовищі”.

Ця історія сталася ще у 1982-му році. Після 13-ти років роботи над меморіалом ”Стіна пам’яті” на території центрального столичного кладовища міська влада розпорядилася залити його бетоном. Втрата була настільки важкою, що Ада Рибачук і Володимир Мельниченко дотепер постійно згадують кожну частинку з тих більш ніж двох тисяч квадратних метрів. Чим завершиться нинішня сутичка з приводу майстерні поки що не прогнозується, оскільки представники мерії на контакт зі скульпторами не йдуть. Але подружжя натхненне своїми образами ненців. Як каже Ада Рибачук, люди з острова Колгуєв справляють враження представників іншої цивілізації. Вони постійно прагнуть рухатися у просторі і ”зупиняються нагодувати оленів лише для того, щоб просуватися простором далі”.

Олена Грищук