1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Вода в Європі: як її захистити від отрути?

Клаус Даманн5 жовтня 2003 р.
https://p.dw.com/p/APFi

Коли йдеться про воду, то міжнародна співпраця потрібна більше, ніж деінде. Такі катастрофи як забрудення води ціанідами в січні 2000 року, коли річки Тиса та Дунай від Румунії через Сербію і Болгарію аж до українського Причорномор"я були отруєні, і минулорічна "повінь століття" вЦентральній Європі наочно це показали. Вже три роки тому Європейським союзом були ухвалені Основні напрямки щодо водного господарства, в яких вимагається на лише всебічна кооперація країн - членів ЄС, але й поступове поліпшення якості води. Що ж змінилося з часу ухвалення цього документу? Саме це стало темою симпозіуму в Гановері, на якому зібралися геологи з усіх куточків Європи. І обговорення показало, що чи не найбільші перепони доведеться долати Німеччині. Вода не знає кордонів - така банальна і водночас вибухонебезпечна істина. Бо отрути, які потрапляють у ґрунтові води в одній країні, можуть раптово виявитися в річках сусідньої країни. Однак ще недавно одержати аналізи води з сусідньої держави було не так вже й просто. Бо такі дані в деяких країнах оберігалися на рівні державної таємниці. Говорить Фолькмар Ассманн з Федерального відомства наук про землю, що в Ганновері:

"Звичайно, є питання юрисдикції і певні стереотипи мислення. Але врешті решт те, що без кооперації обійтися не можна - це всі зрозуміли".

У європейських Основних напрямках ідеться як про стандарти для пробводи, так і про те, що країни-члени ЄС мають дозволити доступ до їхніх баз даних з аналізами для всіх європейських країн.

Але ще далеко не в усіх країнах водойми й підземні води досліджуються на всій території і регулярно, до того ж кожна країна має свої норми для вимірів, і часто результати аналізів не можна порівняти один з одним. Значні розбіжності є навіть всередині самої Німеччини, бо контроль за станом води покладений тут на федеральні землі. Говорить директор Федерального Інституту з проблем води в Ганновері Фрідріх-Вільгельм Вельмер:

"Це питання завжди було у віданні земель, так історично склалося: коли1871 року було засновано Німецьку імперію, майже скрізь вже були геологічні служби".

Зібрати дані з різних земель - це лише півділа, зазначає науковець. Значно складніше скласти з цих мозаїчних даних картину про стан справ у всій країні, адже в різних федеральних землях існують не лише різні стандарти щодо проб води, але й обробляються дані в різних інформаційних системах. Те, що в Німеччині нарешті з"являться єдині для всієї країни стандарти - заслуга Європейського союзу. Але європейські охоронці води вимагають ще більшого: всі члени ЄС мають постійно контролювати воду в річках, озерах, а також підземні водойми і вживати заходів, щоб підняти її якість. За планами Брюсселя, з 2020 року більш як два десятки найтоксичніших речовин взагалі не повинні потрапляти у воду. Бо запобігати забрудненню значно дешевше, ніж потім очищати воду від отрути. Такої думки дотримується Еміль Елево з Європейського геодезичного об"єднання:

"Очищати воду від нітратів та пестицидів дуже дорого. В підсумку і за цемають платити споживачі питної води. Якщо ціна на воду має залишатися на доступному рівні, то краще вирішити проблему в корені. А це означає: зменшити забруднення - замість того, щоб витрачати значні коштина очищення".

Війна і мир довкола води

Ніколь Кун

Ізраїльсько-палестинський конфлікт ось уже багато десятиліть перебуває в центрі уваги світової громадськості. План мирного врегулювання, запропонаваний так званим "близькосхідним квартетом", до якого входятьСША, Росія, ООН та Європейський союз, не надто поліпшив ситуацію: тривають палестинські теракти, тривають ізраїльські так звані "акти відплати", хоча вже давно незрозуміло, хто кому і за що відплачує. У цього конфлікту багато причин, і одна з них, як вказують експерти, це боротьбаза джерела води. По суті, в кожній з п"яти арабо-ізраїльських воєн цей фактор відігравав одну з ключових ролей. Так окупація 1967 року Голанських висот, які належать Сирії, дозволила Ізраїлю зробити Тіверіадське озеро своєю внутрішньою водоймою, вода якої, на думку самих ізраїльтян,сьогодні для єврейської держави важливіша за нафту. Водний дефіцит загострюється ще й через збільшення населення і зростання потреб сільського господарства, з одного боку, і зниженням рівня води в основних джерелах - з іншого. Вирішенню цієї проблеми присвячений міжнародний проект, над яким разом працюють представники ворогуючих сторін - ізраїльтяни та палестинці, а також йорданські та німецькі науковці.

Запаси питної води в ізраїльському регіоні поступово зменшуються. Головний її резервуар - це Тіверіадське, або як його ще називають, Генісаретське озеро, через яке тече до Мертвого моря річка Йордан. Ізраїль забирає придатну як для пиття, так і для сільського господарства воду з самого озера. Тому рівень води в річці знижується, і чимало палестинських поселень, які розташовані на берегах, потерпають від її нестачі. До того ж, дощі - явище досить рідкісне в цій місцевості, а через посушливий клімат вода в Йордані швидко випаровується. Ось уже майже шість років - з 1997 року - міжнародна група дослідників намагається вирішити проблему водозабезпечення в регіоні. Вченим далеко не одразу і далеко не з усіх питань вдалося знайти спільну мову. Потрібен був час, щоб представникиІзраїлю, Палестини та Йорданії навчилися працювати разом. Розповідає координатор проекту Гайнц Гетцль:

"Труднощі були спочатку. Існував досить гострий конфлікт між різнимигрупами інтересів. Так, наприклад, палестинці з 1967 року не мають права експлуатувати нові джерела питної води на своїх територіях, а в ізраїльських поселеннях, навпаки, весь час освоюються нові джерела. Ось такого ґатунку речі - раніше, звичайно, - дуже заважали роботі. Але згодом, причому досить швидко, ми домовилися, що наше завдання - показати, якз наукової точки зору найбільш раціонально використати запаси питноїводи. На цьому ми й зосередилися".

Наукових проблем, які чекають на своє вирішення, тут більш, ніж досить. От, наприклад, інтенсивне використання води, а також її випаровування призводять до збільшення концентрації солі. А солона вода непридатна ні для пиття, ні для зрошення полів. Рівень ґрунтових вод також увесь час падає, їх запаси не оновлюються, у деяких місцях солона й питна вода змішуються. Так що вченим доводиться шукати нові джерела прісноїводи, зокрема, розробляти спеціальну технологію, яка б давала можливість відводити на поверхню землі прісну воду ще до того, як вона змішається із солоною. Політика тут повністю відходить на другий план. Національність учених - палестинці вони, йорданці чи ізраїльтяни - значення немає. Під час спільної роботи виникають приязнь, дружні зв"язки. ГайнцГетцль:

"Справа ускладнюється тим, що в нас іноді немає фізичного доступу до вимірювальних приладів, пропадають дані, відмовляє обладнання. Бувало й таке, що під час захоплення територій ізраїльтянами, руйнувалися і наші приміщення. Одного разу в нашому офісі, розташованому на палестинській території, після цього щезли комп"ютери та були знищені кількавимірювальних приладів, придбаних на гроші проекту".

Чимало жителів регіону, причому як з ізраїльського, так і з палестинського боку, часто досить скептично, щоб не сказати недоброзичливо, ставляться до того, що їхні співвітчизники працюють над спільним проектомз представниками ворожої сторони. І тим не менше, Гайнц Гетцль вважає, що група вчених крім свого основного завдання виконує ще й інше - вона демонструє, що мирне співіснування і спільна робота ізраїльтян і палестинців цілком можливі:

"Більша частина населення хоче миру, інші налаштовані радше скептично і сумніваються в тому, що мирне співіснування між ізраїльтянами тапалестинцями взагалі можливе. Саме тому ми і вважаємо, що такий спільний проект може бути доказом того, що попри все, що було в минулому, ці народи можуть жити в мирі, люди можуть навіть дружити. Більше того, якщо ми справді хочемо просунутися вперед у розв"язанні конфлікту, то поступове зближення конче необхідне".