"Втрачені образи - втрачена пам'ять". Новий фільм Беньяміна Ґайслера

Шість років тому Беньямін Ґайслер під час зйомок свого фільму виявив у помешканні колишнього шефа „гестапо” у Дрогобичі Фелікса Ландау настінні розписи Бруно Шульца, котрі згодом були за суперечливих обставин вивезені до Ізраїлю. Нова стрічка починається саме там, де були знайдені ці фрески. Але головна тема нової картини під назвою "Втрачені образи - втрачена пам'ять" не пов’язана з образом митця:

„Це радше спогади про Дрогобич. Спогади тих, хто пережив часи війни. Це і жертви, і злочинці”.

У кожного свої спогади

Ми попросили пана Ґайслера детальніше розповісти, що значить назва фільму.

„Вона значить, що нам слід звернути увагу на те, що залишається зі спогадів. Адже є різноманітні спогади, які стосуються часів німецької окупації під час Другої світової війни. Свої спогади в українців, свої у поляків, свої у єврейському суспільстві. Існують теж різні концепції спогадів. Мене, власне, цікавить: як можна все це скласти докупи і пов’язати його з нинішньою реальністю. Як, зокрема, зацікавити молодих людей цими спогадами? Як можна прокласти стежку до спогадів? І загалом мене цікавило: як спогади взагалі на нас впливають”.

Історія емігранта з Дрогобича

Стрижнем стрічки стане безпрецедентна акція одного чоловіка єврейського походження, який народився в Дрогобичі. Беньямін Ґайслер:

„Довгий час він не був у своєму рідному місті, він жив у США. Лише три роки тому він повернувся на батьківщину, щоб відвідати могили своїх батьків, родичів. Він намагався знайти місця, де проводив роки дитинства, де жив, де працював. Побачивши, як виглядають єврейські могили та синагога, цей чоловік доклав усіх зусиль, аби зібрати гроші на реставраційні роботи. Я зустрівся з цим паном у Кракові на початку липня. Там на його замовлення виготовлялась пам’ятна плита, яку згодом мали встановити в Дрогобичі. Він дуже очікував на цю мить. Але, оскільки він був хворий на рак, то йому вже так і не довелося побувати в Дрогобичі, він помер”.

Фільм буде зніматися не лише в Україні. Заплановано зйомки також у Польщі, Ізраїлі, Німеччині та США. Водночас Ґайслер зазначив:

„Деякі кадри для цього фільму я зможу використати зі зйомок для своєї попередньої стрічки. У мене ще залишилося близько 90 годин невикористаного матеріалу”.

Не звичайний документальний фільм

Режисер зізнався, що любить імпровізувати, тому концепція фільму ще до кінця не сформована:

„З кожним днем вимальовується чіткіший сюжет. Для мене головне показати, якою людиною був цей чоловік, у якому оточенні він обертався, тому я маю намір поговорити про нього з людьми, котрі його знали. Я багато речей сприйняв з цікавістю. Бачив речі як позитивні, так і негативні. Те, що я бачу, це для мене як камінці мозаїки, які поступово складаються в картини. Тому я хочу почекати, доки фільм не буде готовим. Загалом це буде мистецько-поетичний фільм на документальному матеріалі. Це не буде звичний документальний фільм”.

Українці мало цікавляться фільмом про Шульца

Коли ж шанувальники кінотворчості Беньяміна Ґайслера зможуть побачити його нову стрічку? Сам митець виявився не готовим відповісти на це запитання:

„Поки що я не можу точно сказати. Частково мою роботу профінансував фонд „Zeit”. Але досі я ще не отримав достатньо грошей на фільм. Тож все залежатиме від фінансових можливостей моїх спонсорів. Але спершу я хотів би, щоб фільм про Бруно Шульца подивилося більше людей. Бо картина готова була ще 2002 року, але поки що її побачило лише дуже обмежене коло людей. Зокрема, в Дрогобичі практично ніхто її не подивився. І це мене дуже дивує. Бо люди з різних країн надсилають мені листи, де висловлюють бажання подивитися цей фільм. Стільки говорилося про Бруно Шульца. Завдяки цьому фільмові дуже багато людей звернули свою увагу на Дрогобич. Але у самому місті його мало хто бачив. І це теж є свідченням того, як ми поводимося зі своїми спогадами”.

А зараз режисер з Гамбурга, відзнявши необхідний матеріал в Україні, помандрував далі на захід: спершу до Польщі, потім до Німеччини у пошуках носіїв цікавих спогадів, котрі допоможуть прийдешнім поколінням не втратити пам’ять про минуле.

Любомир Петренко