Вугільні пожежі: погано для економіки, ще гірше - для довкілля

“Спецвзуття безпечне, але на такі високі температури й воно не розраховане. Обстежуючи район пожежі вдень, ми спочатку не могли збагнути, чому в окремих місцях нам усе одно дуже пекло в ноги. Тоді ми навмисне приїхали сюди вночі, й наші припущення справдилися: з глибин виривалося полум”я. Коли в надрах горить вугілля, утворюється метан. Піднявшись на поверхню, цей газ часто самозаймається, але повністю безбарвним вогнем, тому побачити його за денного світла неможливо. Коли ж темнішає, над землею видно сяйво. Не дивно, що ногам було так гаряче, адже ми буквально ходили по вогню.”

На столі Бодо Герліха лежить детальна карта китайського автономного регіону Синьцзянь. За дорученням федерального міністерства економічної співпраці та розвитку, німецькі фахівці намагаються допомогти в розв”язанні проблеми, про яку ще в тринадцятому столітті писав мандрівник Марко Поло. Надра Синьцзяню нагадують пекло: там бурхає величезне полум”я. У пустелі під землею горять мільйони тонн вугілля.

Величезні бурові машини свердлять у ґрунті глибокі отвори. Коли в них починають лити воду, звідти із шипінням виривається пара. Відпрацьована порода, що лежить поруч, яскраво-червоно жевріє.

“Почуваєшся так, начебто ти весь час перебуваєш на решітці грилю”, -каже Мяо Пу, головний інженер спільного китайсько-німецького проекту. Метою його є ліквідація природної катастрофи, наслідки якої відчуваються далеко за межами північного вугільного поясу Синьцзяню. Адже знищуючи щороку десятки мільйонів тонн “бурого золота”, пожежі завдають не лише економічних збитків Китаю. Бодо Герліх:

“Через згоряння вугілля в атмосферу щороку потрапляють мільйони тонн двоокису вуглецю. Ми збираємося здійснити дослідження, скільки коштуватиме кожна заощаджена тонна “парникового газу”. Це потрібно для того, аби фінансово зацікавити промисловість. Тільки в цьому регіоні Китаю вугільні пожежі за рік спричиняють стільки ж шкідливих викидів, скільки весь автомобільний рух Німеччини.”

Упродовж тривалого часу ця проблема, здавалося, китайський уряд зовсім не турбувала. Попри те, що вогонь з”їдає майже п”яту частину від загального видобутку вугілля в країні, доведено, що економічного зиску в гасінні пожеж немає. Заходи з їхньої ліквідації все одно обходяться дорожче, ніж самі пожежі. І все ж таки 1985-го року було створено відділ боротьби з природною катастрофою в Синьцзяні. Його нинішній керівник, Хо Шу Чан, каже:

“Це мало політичне підґрунтя. У період становлення народної республіки ситуація була дуже нестабільна. Уряд мав важливіші проблеми, аніж екологія. У вісімдесятих роках на нашу провінцію нарешті звернули увагу.”

Причиною виникнення підземних вугільних пожеж, які, окрім Китаю, спостерігаються також в Індії, Індонезії, США, часто бувають природні чинники. У посушливі спекотні періоди вугільні пласти, що виходять на поверхню, самозаймаються. Ними вогонь поширюється вглиб, і, натрапивши на великі поклади, вирує в надрах упродовж багатьох століть. Так, в Австралії, наприклад, є гора, полум”я всередині якої не вщухає вже близько двох тисячоліть. Але в Синьцзяні, вважають експерти, у вісімдесяти відсотках випадків причиною займання є нелегальне видобування вугілля. Через відкриті кар”єри підземні вогняні печі отримують додатковий кисень, і ті пожежі, що їх навіть частково вже загасили, спалахують з новою силою. “Стіни відкритих шахт іноді розпечені до червоного й шиплять, наче лава, - розповідають місцеві екологи. – А робітники добувають собі вугілля поруч – там, де поки що не так спекотно.” Коли на початку вісімдесятих китайський уряд не зміг далі заплющувати очі на віддалену північну провінцію, ще не вистачало ані коштів, ані досвіду для того, щоб узяти ситуацію під контроль. “Загальна площа підземних пожеж у Синьцзяні становить не мало, не багато 135 кв. кілометрів”, - каже головний інженер спільного китайсько-німецького проекту Мяо Пу:

“Ще кілька років тому нам було дуже складно точно визначити, на якій саме глибині вирує вогонь, обсяг пожежі та температуру в надрах. За допомогою німецьких вимірювальних приладів ми цю проблему розв”язали. Тепер, принаймні, маємо конкретні дані.”

Уперше тему “вогняної” провінції Синьцзянь було порушено під час візиту канцлера Ґергарда Шредера до Пекіна 1999-го року. Тодішній глава китайського уряду Чжу Ронцзи звернувся до свого німецького колеги за допомогою. Невдовзі було засновано спільний проект, керівництво яким доручено GTZ - Товариству технічної співпраці Німеччини. Бодо Герліх:

“Наше завдання полягало в тому, щоб передусім визначитись, яке обладнання потрібне на місці: для інфрачервоних вимірювань на великій глибині, для спостереження за пожежами за допомогою супутників, для буріння надглибоких свердловин тощо. А ще дуже важливо було, навчити китайських фахівців користуватися технікою, з якою вони раніше ніколи не мали справи.”

П”ять мільйонів євро інвестував німецький уряд у ліквідацію перших шести підземних пожеж у Синьцзяні. Усі вони бурхотять на глибині в понад 100 метрів. Спочатку в свердловини закачують пісок, піну або інертний газ, щоб вогонь “захлинувся”. Потім порожнини заповнюють водою, щоб температура там знизилася приблизно до ста градусів, і, нарешті, - глиною або спеціальною масою, аби уникнути доступу кисню, який “годує” пожежі. Поверхню землі ще додатково посипають лесом – ґрунтоутворювальною гірською породою. “Але перш, аніж ці поклади вугілля можна буде видобувати знову, потрібно, щоб минули роки,” - пояснює інженер Мяо Пу:

“Наш досвід показує, що охолодження місця колишньої пожежі до нормальних температур триває приблизно п”ять років. Щонайменше п”ять. І перед тим, як “відкупорити” поклади, тобто, знову запустити в них кисень, треба сто разів переконатися, що вугілля на глибині ніде не жевріє. Бо тоді всі зусилля й кошти будуть витрачені марно.”

Експерти вважають, що підземні вугільні пожежі існували завжди. Проте ще ніколи вони не набували таких масштабів, як у двадцятому столітті: через збільшення кількості шахт і розширення видобутку вугілля відкритим способом. Саме в таких кар”єрах вугільні пласти найбільше контактують із повітрям. Лише останніми роками науковці почали складати карти підземних пожеж у цілому світі – на основі супутникових даних. З навколоземного простору теплочутливі прилади добре фіксують навіть незначне підвищення локальної температури на поверхні ґрунту. Вогонь треба зупинити доти, доки підземна пожежа не набула такого масштабу, коли загасити її взагалі вже буде неможливо. Що ж до Синьцзяню, то ще п”ять років тому китайські чиновники заявляли: “В боротьбі з підземним вогнем усе одно переможе останній”. Перші успіхи спільного з Німеччиною проекту так окрилили китайську владу, що, незважаючи на тверезі заперечення експертів, тепер Пекін обіцяє до 2020-го року загасити в Синьцзяні всі вугільні пожежі до останньої.

За матеріалами німецької преси