Від червоного до жовто-блакитного
21 квітня 2007 р.
Картини, представлені німецькій публіці, є частиною колекції київської галеристки Людмили Березницької, яка нараховує близько 600 робіт. Частина експозиції, яка представляє художників радянської доби, буде для відвідувачів не менш цікавою за сучасне українське мистецтво, переконана Березницька. Вона наголошує, що соцреалізм не є таким одноманітним, як прийнято вважати:
„Найбільш цікавою є ідея, а саме вперше показати глядачеві, що в радянські часи у нас було багато напрямків. Не тільки радянські картини, які слугували для політичних цілей, але й роботи, які зовсім не стосуються політики. Вони спрямовані на вивчення життя, зокрема відображають почуття людини в другій половині 20 століття”.
За радянських часів картини для музейних збірок відбирали, керуючись насамперед політичними мотивами. Перевагу надавали творам, які зображують чесноти важкої соціалістичної праці. Відтоді картини з життя трударів і стали уособлювати мистецтво радянської доби. Натомість Людмила Березницька збирає якраз ті роботи, які лишилися поза музейними архівами. Картини, представлені на виставці у Бонні, за словами галеристки, більше відповідають часові , аніж політичним амбіціям радянської держави. Роботи віддзеркалюють в першу чергу розвиток мистецтва і разом з тим почуття людей. Така концепція виставки „Від червоного до жовто-блакитного” відкриває новий для німецької публіки погляд на українське мистецтво другої половини 20-го століття, каже Людмила Березницька:
„Я думаю, що на сьогоднішній день є біла пляма в Європейській історії щодо українського, російського та пострадянського мистецтва. В першу чергу ця пляма стосується не сучасного мистецтва, а мистецтва, яке було за завісою. Таким чином було недоступним для західного глядача”.
Картин, які представляють класичний радянський стиль 50-их років минулого століття, за задумом організаторів на виставці мало бути лише три – для того, щоби порівняти „офіційний стиль” із „альтернативними” методами тієї доби. Але картини із зображенням Леніна і трударів, а також фрагменти художнього оздоблення магазину „фрукти-овочі” з України не дозволила вивезти митниця. То ж німецькій публіці показали лише постери. Всі інші картини, представлені на виставці в оригіналі, стали для гостей виставки у Бонні несподіванкою:
„Я не можу порівнювати цю виставку з іншими виставками з України. Але думаю, що ця виставка ознайомлює нас з українським мистецтвом, про яке ми в Німеччині не так багато знаємо. Відкривається так би мовити вікно в Україну. Як на мене, картини дуже живі та виразні. А за стилем вони надзвичайно багатогранні”.
„Дивлячись на ці картини, я бачу в них радянський та соціалістичний реалізм. В цих картинах дуже багато предметного. Разом з тим я відчув, що це мистецтво, яке ще повинно себе знайти. Цими днями у Кельні саме проходить міжнародна виставка сучасного мистецтва Art Cologne. Там сказали би, що це мистецтво неактуальне. Але я не погоджуюся із таким поглядом. Картини 60-70их років, які тут можна побачити - вони є актуальними у своїй повільній, затишній естетиці, властивій настроям того часу. Ці картини, які ми бачимо тут, вони розповідають нам історії. Україна розповідає про себе“.
Півроку тому Людмила Березницька відкрила художню галерею у Берліні. У її приміщеннях проходять виставки українських художників – як сучасних, так і представників радянської доби. Таким чином німецька публіка може порівнювати, бачити українське мистецтво у розвитку, розуміти специфіку української школи. Таким є і задум експозиції, яка проходить цими днями у будинку „Німецької хвилі”:
„Я думаю, що це шлях до визнання українського мистецтва на міжнародній художній сцені. Ми можемо показати цілому світу те, що ми робимо і що ми відчуваємо”.
У берлінській галереї Людмили Березницької можна побачити не лише українських художників. Галеристка запрошує до співпраці митців з різних європейських країн. Адже сучасне мистецтво не можна виокремлювати як щось суто національне. Свою особливість українські художники найкраще зможуть засвідчити саме в європейському контексті, переконана Людмила Березницька.