"Вічний" революціонер

„Я справді дуже щасливий, що дожив до 80 років. Я ніколи на це не розраховував, хоча б уже тому, що в нас є сусід – найсильніша держава світу, яка щодня намагається мене ліквідувати” (з виступу Кастро у липні).

І друзі, і вороги Кастро визнають дві його ключові властивості: витривалість і харизму. Ікона лівих і заклятий ворог США – світовий лідер з найбільшим політичним стажем – він при владі вже 47 років. За цей час Кастро пережив десятьох американських президентів, численні замахи й економічні блокади. Навіть розвал Радянського Союзу – потужного захисника маленької держави в Карибському морі – не похитнув владу комуністичного вождя. Через 15 років після краху радянської імперії та через 44 роки після запровадження блокади Куби з боку США Кастро очолює одну з останніх соціалістичних держав планети. І попри всі складнощі й економічні проблеми, чимало з 11 мільйонів кубинців підтримують „команданте”. Розповідає Євген Тейзе:

Кастро народився 13 серпня 1926 року на сході Куби. Високого зросту син землевласника іспанського походження він був честолюбним і розумним учнем, хоча й мав у вчителів репутацію впертого віслюка. Він вивчав право й уже в молоді роки почав виступати проти тодішнього кубинського диктатора й ставленика США Баптисти. Перша спроба повалити режим 1953 року завершилася поразкою Кастро, він пішов у вигнання.

Але вже через кілька років повернувся, щоб очолити партизанську війну разом зі своїм братом Раулем Кастро й аргентинським лікарем Ернесто „Че” Геварою. 1 січня 1959 року Кастро тріумфально увійшов до Гавани:

„Кубинська революція не була здобутком однієї людини, бо так не могло бути. Це плід усього незламного народу, який готовий захищати цю революцію до останньої краплі крові. Жодна сила на світі не здатна зламати наш спротив або зруйнувати нашу незалежність. На Кубі буде соціалізм і його ставатиме дедалі більше!”

Прийшовши до влади, Кастро почав втілювати свої соціалістичні ідеї: доступне житло, безкоштовну освіту й медичне обслуговування для всіх кубинців. Першими кроками на цьому шляху стало вигнання з країни великих землевласників, іноземних фірм та тисяч прихильників старого режиму. Більшість із них знайшли притулок в американському штаті Флорида лише за 145 кілометрів від Куби. Їхні лави постійно поповнюються кубинцями, які намагаються втекти до США.

Сьогодні навіть критики погоджуються, що в деяких речах Фіделю Кастро вдалося досягти чималого успіху. За даними ООН, число неписьменних на Кубі становило торік 2,7 відсотка, що втричі менше ніж у середньому в Латинській Америці. Крім того, Куба має систему охорони здоров’я, якій можуть позаздрити не тільки країни, що розвиваються.

Але є й інша сторона медалі. Свобода слова на Кубі обмежена. Критикувати соціалістичний уряд можна, але той, хто наважиться ставити під сумнів владу Кастро, ризикує опинитися за ґратами. За даними правозахисників, торік на Кубі було понад 300 політичних в’язнів.

Рівень життя кубинців постійно знижується. Харчі видають по талонах, будинки в занепаді, у багатьох районах острова часто вимикають світло. Все це призводить до того, що число противників Кастро зростає.

І все ж таки головною небезпекою для Кастро стала не опозиція, а старість. Проблеми зі здоров’ям лідера кубинської революції стали очевидними п’ять років тому, коли він знепритомнів під час промови. Але Кастро до останнього, поки не захворів і не зник з очей громадськості на початку серпня, вимовляв свої легендарні трьох-чотирьох годинні промови проти економічної блокади США, „імперіалізму” та соціальної несправедливості:

„Так, я боротимуся все життя поки не втрачу розуму, до останньої секунди”.