Газ як зброя

Підсумки саміту ЄС та роль Росії на енергетичному ринку Європи - теми нинішнього огляду преси. Британська газета Sunday Times критично оцінює поступки прем’єр-міністра Великобританії Тоні Блера під час переговорів про бюджет ЄС:

Європа – це загроза. Вона отруює всіх, хто з нею зв’язується. Європа свого часу вже саботувала уряд Маргарет Тетчер, а тепер вона в Брюсселі насміялася над Тоні Блером. Спроби британських політичних лідерів реформувати Євросоюз традиційно завершуються їхнім приниженням. Європа у внутрішній політиці є корумпованою, а в зовнішній - становить небезпеку для глобальної торгівлі. Компроміс, якого досяг зі своїми європейськими колегами Блер, загрожує політичному майбутньому цілого континенту, а тому цього не можна вибачити, - пише Sunday Times.

Натомість французька Le Monde високо оцінює досягнення компромісу щодо бюджету ЄС і звертає увагу при цьому на посередницький успіх федерального канцлера Німеччини Анґели Меркель:

Австрія, яка протягом наступного періоду головуватиме в ЄС, може опертися у своїх конструктивних планах на франко-німецьке співробітництво, вдалим прикладом якого є результат нинішнього саміту. Канцлер Анґела Меркель змогла продемонструвати своє глибоке порозуміння із Жаком Шираком, не дистанціюючись при цьому від інших європейських лідерів. Її європейський дебют був напрочуд вдалим – Меркель обрала ідеальну позицію в дискусії й цим самим довела, що її тактичне чуття спрацьовує не лише у внутрішній політиці. Окрім сум і відсотків, які завжди залишають когось невдоволеним, саміт дав європейцям деякі позитивні сигнали, - зазначає Le Monde.

Перейдемо до іншої теми. Німецька Süddeutsche Zeitung аналізує роль сучасної Росії в енергобезпеці Європи. Приводом стало занепокоєння деяких німецьких політиків україно-російськими газовими переговорами:

Наступного року Росія перебирає на себе головування в елітному клубі „великої вісімки”, апогеєм якого стане саміт глав держав у рідному для російського президента Санкт-Петербурзі. Для господаря Кремля це буде нагодою презентувати свою державу як силу світового значення. Після радянської травми Росія хоче знову посісти впливове місце у світовому порядку. ... При цьому внутрішній валовий продукт Росії в перерахунку на одного жителя не дотягує навіть до рівня Чехії. Оцінити ж, наскільки демократичною є Росія, взагалі складно. Минулі роки засвідчили, що законодавча й судова влада не претендують на незалежність. Демократія ж у Росії – це не більше ніж декларація президента, яку він адресує міжнародній спільноті, -

констатує Süddeutsche Zeitung і веде далі:

Оглядачі на Заході без ілюзій сприймають царистські паростки в путінській республіці, але висновки вони роблять дуже різні. У західних засобах масової інформації переважають заклики тримати дистанцію з Путіним. Натомість серед провідних урядовців часто спостерігається прагнення близькості – такий собі шредеризм. Німецький екс-канцлер не лише приймав демократичні декларації Путіна за чисту монету, але й поширював обіг цієї грошової одиниці в європейських політичних колах. Як ми знаємо, Шредерові інвестиції окупилися вже після завершення його канцлерських повноважень, -

зазначає Süddeutsche Zeitung. Далі газета розмірковує про нову геополітичну стратегію Росії:

Арсенал радянських ракет нікуди не подівся, як і вражаюча чисельність армії. Однак Росія давно відмовилася від того, аби відстоювати позиції у світі з огляду на потужність ядерної зброї. Нове гасло Кремля звучить так: сировина замість ракет. Москва нині стверджується за допомогою нафто- і газопроводів. З огляду на високі ціни на енергоресурси спокуса будувати дипломатію на нафті й газові є надто великою. Росія знає, що в неї є те, що потрібно іншим, і називає свою ціну. Ще рік тому Путін намагався тримати Україну під політичним контролем, тепер він просто пред’явив сусіду рахунок за газ, -

зауважує Süddeutsche Zeitung і робить такий висновок:

На першому етапі це означатиме для України скрутні часи, проте в довгостроковій перспективі це дозволить встановити зрозумілі й стабільні засади у відносинах двох пострадянських держав. (...) Енергоресурси спотворюють оцінку реальності, що спричиняє розвиток шредеризму – синдрому бездумного загравання з московськими можновладцями. Справжній шредерист мріє про Росію як про надійного постачальника енергоресурсів. Решту він вважає другорядним, - підсумовує Süddeutsche Zeitung.