1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Грозові фронти: науковці сподіваються на перемогу

Ганна Філіпп13 травня 2006 р.

Здавалося, що минулого травня в Ельмсгорні, невеличкому містечку неподалік Гамбурга, зібралися грозові хмари з цілого світу. Перекоти грому не змовкали впродовж багатьох днів. Від попадання блискавки дотла згорів критий очеретом будинок, ще кілька пожеж устигли вчасно погасити.

https://p.dw.com/p/AOKh
Фото: AP

Опівдні 9 травня величезна чорно-сіра хмара загрозливо зависла над майданчиком одного з дитячих садків. Виховательки негайно почали заводити малюків у будинок. З неба ще не впало жодної краплини, коли блискавка вдарила в дерево, під яким гралося дівча. Батько, який саме в цей момент приїхав за трирічною Катриною, розповідає, що йому здалося, ніби в руках у доньки щось вибухнуло. Дитина лежала із закоченими очима, волосся на лівій половині голови вигоріло. Штучне дихання та масаж допомогли поновити роботу серця, але до тями дівчинка так і не прийшла. Вертоліт рятувальної служби за лічені хвилини доправив дівчинку до університетської клініки. П’ять тижнів лікарі боролися за її життя. У середині червня Катрина померла.

„Можна припустити, що в цьому випадкові в хмарі відбулося кілька внутрішніх розрядів, доки блискавка вдарила в дерево. Наша система спроможна їх розпізнати. Якби була можливість попередити, що загроза пробою на землю існує не лише там, де вже є опади, нещастя не трапилося б.”

Професор Ульрих Фінке є одним із провідних дослідників блискавок. Система, яку він установив у ганноверському метеорологічному Інституті, реєструє всі грозові хмари, що з’являються в небі над північною Німеччиною. Жодна, навіть найменша, блискавка не лишається непоміченою. Особливо інтенсивно банк даних поповнюється навесні та влітку. „У травні 2005-го в Ельмсгорні справді створилися надзвичайні умови, - каже науковець. – Але загалом торік кількість гроз у Німеччині не перевищувала норми.” Кожної миті в атмосфері планети бурхає понад тисячу гроз. За великого скупчення хмар, щосекунди утворюється до 30-ох блискавок. Однак лише деякі з них доходять до земної поверхні. Більшість шукає коротшого шляху й розряджається на вежах, високих будинках, деревах. У середині, так званого, „каналу” блискавки температура сягає 20-ох тисяч градусів за Цельсієм. Це майже в чотири рази більше, ніж на поверхні Сонця. Розжарене потужною електричною іскрою повітря в якийсь момент вибухає, й тоді ми чуємо грім. Він свідчить, що загроза, власне, вже позаду. Але спалахи на небі тривають... У Німеччині внаслідок удару блискавки щороку гинуть від трьох до семи людей. „Про інших жертв можна сказати, що їм пощастило в нещасті, - веде далі Ульрих Фінке. – Якщо електричний струм проходить не крізь тіло людини, а його поверхнею, то згоряє одежа, пошкоджуються шкіряні покриви, може порватися барабанна перетинка, але шанси на виживання досить високі. У випадкові з Катриною, на превеликий жаль, було інакше”:

„У Німеччині травми, спричинені блискавками, трапляються дедалі рідше. Сьогодні люди загалом дуже недовго перебувають просто неба. Майже завжди ми маємо над головою пересувний дах - автомобіль. У минулі століття під час гроз гинули переважно селяни, бо від світання до смеркання вони працювали на полях. Та й їхнє житло не було захищене бискавковідводами. Сучасні помешкання хоча й обладнані системами захисту, однак і вони не гарантують цілковитої безпеки. Вірогідність того, що від блискавки будинок займеться, справді невелика. Але якщо електричний розряд ударить, наприклад, у дерево поблизу житла, через стрибок напруги можуть вийти з ладу телевізор, комп’ютер, телефони тощо.”

Науковці давно розмірковують над тим, як би приборкати руйнівні блискавки, а ще ліпше - скористатися їхньою енергією з мирною метою. Теоретично йдеться про мільйони дарових кіловат - потенціал тисяч атомних електростанцій. „Складність полягає в тому, що ця надзвичайна потужність виникає лише на мільйонні частки секунди,”- пояснює професор Фінке:

„Енергія, що міститься в блискавці, – якщо підійти суто з практичної точки зору – зовсім не така величезна, як видається на перший погляд. Одного середнього розряду приблизно вистачить, аби лампочка на 100 ватів горіла впродовж трьох місяців. На мою думку, блискавки навряд чи стануть колись складником альтернативної енергетики. Але перед тим, як розмірковувати над такими проблемами, треба до кінця вивчити це природне явище.”

Височина купчастих хмар сягає 12-ох кілометрів і більше. Температура в цих шарах атмосфери завжди становить мінус 40-50 градусів, тоді, як унизу може бути й плюс 30 за Цельсієм. Через такий перепад у суміші водяної пари, краплин та кристалів льоду утворюються потужні спадні та висхідні потоки. Не в останню чергу саме завдяки статичній електриці верхівки хмар заряджаються зазвичай позитивно, а в розташованій найближче до землі частині накопичуються негативні заряди. Виникає величезна різниця потенціалів, і небо розтинає спалах дивної форми. Ульрих Фінке:

„Блискавки розгалужуються, бо вони, так би мовити, не знають, куди їм бити й шукають поверхню, на якій можна було б розрядитися. Та з гілок, що перша торкнеться землі – безпосередньо, або через дерево чи будинок – перетворюється на, так званий, „канал” блискавки. Він світиться найяскравіше, й саме в ньому виникає струм надзвичайної сили – до кількох сотень кілоамперів.”

„Це явище триває частки секунди й є фінальною стадією процесу, - веде далі Ульрих Фінке. - Ми ж намагаємося розпізнати, які з грозових хмар „вагітні” потужними блискавками.” У контрольному центрі ганноверського Інституту метеорології стоїть великий монітор. На ньому - карта півночі Німеччини:

„Ми можемо побачити кожну блискавку в процесі розвитку. Спочатку електричний розряд відбувається всередині хмари. І що більше червоних ліній з’являється на екрані, то небезпечніший грозовий фронт. За якийсь час негативні заряди починають прориватися до землі. Це означає, що гроза вже в розпалі, й тоді вдаватися до якихось запобіжних заходів, власне, запізно. Звичайно, ми стежимо, в якому напрямкові й з якою швидкістю просуваються хмари - щоб вчасно попередити населення про наближення стихії. Але поки що це єдине, що ми можемо робити.”

Ульрих Фінке та його колеги сподіваються, що в майбутньому їхні дослідження будуть потрібні для боротьби з блискавками ще в небі, аби ті не встигали завдати шкоди на землі. У лабораторіях Берліна, Йени та французького міста Ліон фізики вже випробовують відповідну зброю. За допомогою лазерної гармати, потужність променя якої в тисячу разів більша за середню атомну електростанцію, можна буде вирівнювати блискавки й скеровувати їх у безпечне місце:

„Це означає, що ми перехоплюватимемо розряди на півдорозі, не даючи їм розгалужуватися. Лазерний промінь ставатиме для блискавки прямою колією до позитивно зарядженої поверхні. Уся небезпека гроз, зрештою, полягає в свавіллі та непередбачуваності цих величезних іскор. Завдання метеорологів – підказати, де формуються особливо загрозливі хмари. І в цьому ми вже набули чималого досвіду.”

Звичайно, мобільні лазерні гармати будуть зовсім недешеві, й застосовувати їх на всіх грозових фронтах – нереальна мета. Добре, якщо під надійним захистом від блискавок перебуватимуть принаймні такі об’єкти, як летовища, електростанції, склади вибухонебезпечних матеріалів, лікарні, й, бажано, дитячі садки.

За матеріалами німецької преси