Гільдеґард Кнеф – діва німецького кіно

„Це б їй сподобалося”, - каже Пауль фон Шелль, останній чоловік Гільдеґард Кнеф, оглядаючись на вітрини з відзнаками, сукні, які вона колись носила, та безліч фотографій. На виставці в берлінському Музеї кіно, що відкрилася наприкінці листопада, домінує її обличчя: ось воно трохи меланхолічне, а ось вона самовпевнено посміхається в камеру; обличчя, над яким попрацювали пластичні хірурги, яке з роками ховалося під дедалі товстішим шаром гриму, але залишалося її обличчям:

„Вона була дуже творчою і багатогранною людиною, і навіть зараз бачиш якісь нові риси. Тут є щось вічне, адже я впевнений, що й через 50 років людей це цікавитиме”.

Пауль фон Шелль має на увазі творчий доробок його дружини, з яким можна познайомитися в берлінському Музеї кіно. Виставка має п’ять розділів, які протиставляють громадське й приватне життя Гільдеґард Кнеф, яка могла бути сентиментальною й розкутою, елегантною й елегійною, зухвалою й дуже сором’язливою.

Кнеф народилася 1925 року в південнонімецькому місті Ульм. Виросла в Берліні, де на кіностудії УФА вона вчилася малювати мультфільми, потім стала актрисою, до якої після війни прийшов великий успіх.

1946 року режисер Вольфганг Штаудте зняв фільм „Убивці серед нас”. Це історія німецького солдата, що повернувся з війни. Кнеф грає у картині роль нового типу німецької жінки – сильної, впевненої в собі, емансипованої, еротичної. Знявши ще два фільми, Кнеф спричинила гучний скандал в німецькому повоєнному кіно. У фільмі „Грішниця” вона зіграла повію й десять секунд позувала голою перед камерою:

„Гільдеґард Кнеф була ключовою фігурою в історії західнонімецької культури та мас-медіа. Її постійно супроводжували телебачення й жовта преса, вона постійно була в центрі уваги. Звичайно, вона й сама прагнула такої уваги, й громадськість від неї не відставала”.

Публіка ніжно називала її „наша Гільдуся”, - каже куратор виставки в Музеї кіно в Берліні Даніела Саннвальд. Але якщо вона робила щось, що цій публіці не подобалося, це їй не вибачали. Через фільм „Грішниця” Кнеф навіть фактично стала персоною нон-ґрата. У повоєнні роки пуританське німецьке суспільство агресивно сприймало еротику на екрані. Кнеф залишила Західну Німеччину і почала міжнародну кар’єру у Франції, Британії, Італії, та, звичайно, в Голівуді. Вона вивчила іноземні мови й демонструвала свою багатогранність фотографам то як пай-дівчинка, то як жінка-вамп. Поки увагу на молоду німкеню не звернув знаменитий американський композитор Коул Портер. Вона співала його пісні, він давав їй уроки співу. Невдовзі Кнеф тріумфально виступила в мюзиклі Портера „Шовкові панчохи” на Бродвеї. Легенда джазу Елла Фіцджеральд називала Кнеф найкращою в світі співачкою без голосу.

Аж до 80-х років платівки Кнеф переважно з її власними піснями приносили мільйонні прибутки. 1970 року Кнеф стала письменницею. Її автобіографічний роман „Дарований кінь” мав шалений успіх, ціною за який, щоправда, стала відмова від приватного життя. Сум за померлими друзями, проблеми в шлюбі, рак грудей і страх за здоров’я пізно народженої дочки Тінки – публіка дізналася про все.

Гільдеґард Кнеф померла 1 лютого 2002 року.