Гіркий присмак печива Bahlsen: як спадкоємиця кондитерської династії обурила Німеччину

Спадкоємиця династії кондитерів Верена Бальзен викликала шквал обурення у Німеччині та за кордоном, заявивши, що її предки "добре поводились" з примусовими робітниками за часів Другої світової війни.

На початку травня у Гамбурзі відбувся фестиваль Online Marketing Rockstars. Виступаючи на ньому з доповіддю, 25-річна спадкоємиця відомої компанії Bahlsen - одного з найбільших у Німеччині виробників кондитерських виробів, в тому числі, знаменитого печива Leibniz - Верена Бальзен (Verena Bahlsen) заявила дослівно наступне: "Так, я капіталістка. Все, що мені потрібно, - це заробляти гроші і купувати яхти з отриманих дивідендів".

Культура й стиль життя | 15.03.2016

Спадкоємиця кондитерської імперії Верена Бальзен

Безапеляційні висловлювання спадкоємиці імперії Bahlsen, хоч і були сказані іронічним тоном, все ж обурили користувачів соціальних мереж. Дівчині нагадали, що в основі майна її династії лежала, в тому числі, і примусова праця робітників на фабриці Bahlsen за часів Другої світової війни.

У відповідь Верена в інтерв'ю газеті Bild 13 травня заявила, що не відчуває себе відповідальною за події, що відбувалися до її народження. "Мене тоді не було, до того ж ми платили примусовим працівникам стільки ж, скільки і німцям, і добре з ними поводилися. Так що нам немає чого соромитись", - підкреслила вона.

Німецькі компанії використовували примусову працю

Використання великими німецькими корпораціями і фірмами примусової праці в період націонал-соціалізму в Німеччині не є таємницею: за різними оцінками, на "третій рейх" були змушені працювати близько 13 мільйонів людей. Примусовими робітниками ставали мирні жителі - чоловіки, жінки і діти із захоплених вермахтом країн, а також військовополонені та в'язні концентраційних таборів. Не була винятком і фірма Bahlsen: вважається, що на її фабриці у Ганновері у 1941-1945 роках працювали близько 200 примусових робітників, головним чином, жінки з України.

Примусові роботи у концентраційному таборі Дахау під час Другої світової війни

У 2000 році близько 60 громадян країн Східної Європи, які за часів Другої світової війни вимушено працювали на фабриці Bahlsen у Німеччині, подали колективний позов проти компанії. Їхні вимоги про виплату компенсацій тоді не задовільнили: суд відхилив позов, пославшись на закон про терміни давності. Утім, виробник печива частково реабілітував себе в очах громадськості, добровільно виділивши понад 760 тисяч євро спеціальному фонду, який було створено для компенсацій постраждалим у результаті незаконного використання робочої сили "третім рейхом".

Чи несуть нащадки відповідальність за злочини предків?

Епатажні заяви Верени Бальзен викликали шквал обурення як в Німеччині, так і за кордоном. Про цей випадок написали британська газета The Telegraph і американська The New York Times. Слова спадкоємиці корпорації Bahlsen обурили також представників німецької громадськості і політиків. Генеральний секретар Соціал-демократичної партії Німеччини (SPD) Ларс Клінґбайль (Lars Klingbeil) заявив, що "подібна зарозумілість неприпустима". "Не дивно, що люди втрачають віру в справедливість, коли спадкоємиці величезних компаній говорять про купівлю яхт, а не про відповідальність", - заявив політик.

Висловлювання Верени Бальзен вразили і главу Документационного центру "Примусова праця за націонал-соціалізму" в Берліні Крістіне Ґлаунінґ (Christine Glauning). "Я шокована тим, що хтось в її становищі, хтось, хто походить з роду великих промисловців, може мати настільки слабке уявлення про те, що являла собою примусова праця", - здивована Ґлаунінґ.

Документаційни центр "Примусова праця за націонал-соціалізму" в Берліні проливає світло на те, що було таємницею протягом тривалого часу у Німеччині

За її словами, Bahlsen - не єдина фірма, яка використовувала працю примусових робітників протягом Другої світової війни. "Зиск із цього отримували чимало німецьких компаній. Фірма Quandt, наприклад, після документального фільму про свою історію замовила незалежне розслідування про використання компанією примусової праці. Корпорація Volkswagen також зробила крок до переосмислення свого минулого, взявши участь у відкритті меморіалу пам'яті жертв примусової праці 1939-1945 років", - розповідає Крістіне Ґлаунінґ.

Молодь недостатньо знає про епоху націонал-соціалізму

Користувачі соціальних мереж вже закликають до бойкоту кондитерської продукції Bahlsen, а Верену Бальзен пропонують засудити до року соціальних робіт, щоб дівчина могла краще вивчити історію своєї країни. Між іншим, спадкоємиця Bahlsen - не єдина, хто має дуже слабке уявлення про темні плями в історії Німеччини: нещодавні соціологічні дослідження показали, що молодь у Німеччині, Австрії та інших країнах Європи недостатньо поінформована про Голокост та епоху націонал-соціалізму.

У 2018 році Університет міста Білефельд у Німеччині провів дослідження стосовно того, як Німеччина пам'ятає своє воєнне минуле. 69 відсотків опитаних заперечували, що їхні предки були залучені до будь-якої діяльності націонал-соціалістів. На питання, чи відчувають вони моральну відповідальність за злочини Німеччини, навіть не маючи особистої провини у Голокості, 11 відсотків опитаних відповіли позитивно, 56 відсотків - негативно.

При цьому 93 відсотки респондентів вважають, що знання історії нацистських злочинів є важливим компонентом шкільної програми. Згідно з дослідженням, тільки 4 відсотки німців у віці від 16 до 30 років особисто знають або знали когось, хто був безпосереднім свідком подій Другої світової війни.

Центр розповідає про щоденне життя примусових працівників під час Другої світової війни.

Bahlsen: компанія усвідомлює історичну відповідальність

Паралельно з тим, що живих людей, які пережили Другу світову війну, залишається все менше, виникає небезпека того, що нове покоління буде відчувати байдужість до історії своєї країни та не відчувати зв'язку з минулим. Але Крістіне Ґлаунінґ з Документаційного центру "Примусова праця за націонал-соціалізму" все ж не втрачає надії. "У нас бувають відвідувачі з усього світу, в тому числі й молоді люди. І навіть якщо до того їм мало що було відомо про цю сторінку історії Німеччини, вони часто бувають вражені масштабами використання праці примусових робітників", - говорить Ґлаунінґ.

Керівництво Bahlsen відреагувало на скандальні висловлювання спадкоємиці фірми заявою, в якій підкреслило, що усвідомлює свою історичну і моральну відповідальність. "Компанія пам'ятає про страждання примусових робітників і величезну несправедливість, яка була допущена щодо них і до багатьох інших людей", - наголошується в тексті заяви. Компанія також пообіцяла доручити історикам провести незалежне розслідування використання на фабриці у Ганновері праці примусових робітників та опублікувати його результати.

Пізніше Верена Бальзен все ж таки вибачилась особисто. "Було помилкою посилювати гостроту цих дебатів бездумними заявами. Я прошу вибачення за це. У мене і думки не було применшувати злочини націонал-соціалізму та їхні наслідки", - заявила спадкоємиця компанії Bahlsen.

Українські в'язні в будівлі гестапо в Кельні

Будинок EL-DE

Назва будинку "EL-DE Haus" походить від ініціалів першого власника, католика-комерсанта Леопольда Дамена (Leopold Damen). Щойно збудовану споруду Дамен здав в оренду гестапо, яке розташовувалося тут з грудня 1935 року до березня 1945 року. Гестапівці перепланували будівлю зсередини під власні потреби: у підвалі з'явились десять тюремних камер і шибениця.

Українські в'язні в будівлі гестапо в Кельні

Гестапо в будинку EL-DE

Гестапо утримовало в будинку EL-DE в'язнів, допитувало й катувало їх. У 1944 році арештантів у будинку EL-DE почали страчувати. За даними Центру документації періоду націонал-соціалізму в Кельні, за один день у дворі будинку могли стратити понад сто людей. Тіла вивозили на авто міської комунальної служби на західне кладовище Кельна, де гестапо мало свою територію, так зване "поле гестапо".

Українські в'язні в будівлі гестапо в Кельні

Українські написи на стінах камер

У камерах будинку EL-DE нарахували близько 1800 написів і малюнків, що в'язні зробили олівцем, крейдою, вугіллям, надряпали цвяхами або нігтями. Понад 600 написів у камерах гестапо зроблені українцями та росіянами. Дослідники стверджують, написів було більше, адже в'язницю перебудовували у 1943 році, стіни фарбували.

Українські в'язні в будівлі гестапо в Кельні

Катування в гестапівській в'язниці

Камери в будинку EL-DE були розраховані на одну-дві людини, однак насправді в них тримували значно більше в'язнів, особливо наприкінці війни. Навіть гестапо заявляло, що камери перевантажені у вісім-дванадцять разів. Розповідають, що крики в'язнів, яких катували в підвалах цього будинку, можна було почути навіть на вулиці. Допити могли тривати тижні і навіть місяці.

Українські в'язні в будівлі гестапо в Кельні

Українці серед примусових робітників

Серед в'язнів в будинку EL-DE було й чимало примусових працівників. За рахунок примусових працівників нацисти намагались компенсувати нестачу робочих рук під час війни. З окупованих територій людей вивозили на роботи до Німеччини. Це фото однієї з українок з обліку примусових робітників на промислових підприємствах у Кельні.

Українські в'язні в будівлі гестапо в Кельні

Вивозили все працездатне населення

В Україні та Білорусі німецькі солдати під час Другої світової війни оточували цілі села та вивозили все працездатне населення. На фото: родина українських примусових працівників на одному з фермерських дворів у селі Порц, що під Кельном. Нині Порц є районом Кельна.

Українські в'язні в будівлі гестапо в Кельні

Під контролем гестапо

У "третьому рейху" гестапо контролювало примусових робітників, військовополонених, в'язнів концтаборів. Для залякування примусових робітників, гестапо на околиці міста проводили публічні страти робітників які порушили їхні вказівки. Людей арештовували, багато хто після допиту в будинку "EL-DE" був страчений.

Українські в'язні в будівлі гестапо в Кельні

Спогади тих, хто вижив

"Я йшла вулицею і потрапила в облаву. Хто був старше - відпускали. Молодих як я відправляли в Німеччину", - згадує українка Наталія Р. Після спроби втекти з табору для примусових працівників вона потрапила до будинку "EL-DE". Центр документації періоду націонал-соціалізму провів 500 інтерв'ю з колишніми примусовими працівниками. Їхні спогади зібрані в книзі "Нас вони насильно забрали в Кельн".

Українські в'язні в будівлі гестапо в Кельні

Страти у дворі будинку EL-DE

Остання страта десяти людей сталась у цьому дворі будинку гестапо 2 березня 1945 року, за чотири дні до входження американських військ у Кельн. Дослідники встановили, що серед вбитих - 15-річний підліток з Кельна, російський військовополонений та поляк. Тіла страчених залишались у дворі до жовтня 1945 року, їх не встигли прибрати.

Українські в'язні в будівлі гестапо в Кельні

Життя на кістках

Унаслідок бомбардувань Кельн був майже цілковито зруйнований. Серед лічених будівель, які вціліли, був і будинок "EL-DE". Пізніше тут розташувались служба реєстрації актів цивільного стану й пенсійне управління. Траплялось і так, що люди яких катували в цьому будинку, вже після війни приходили сюди оформлювати пенсію. Про те, що тут базувалось кельнське гестапо намагалися забути.

Українські в'язні в будівлі гестапо в Кельні

Злочини нацистів не забуті

У 1979 році активіст з Кельна Саммі Медґе (Sammy Maedge) проник у підвал будівлі "EL-DE" і сфотографував стінні написи в'язнів. Громадський рух, членами якого переважно були жертви нацистського режиму, вимагали перетворити будинок EL-DE на меморіальний об'єкт. Згодом тут відкрили Центр документації періоду націонал-соціалізму, в якому зібрані свідчення злочинів націонал-соціалістичного режиму.

Українські в'язні в будівлі гестапо в Кельні

Повернутись назад

З кінця 1980-х Центр документації періоду націонал-соціалізму у Кельні здійснює програму відвідувань колишніми в'язнями будинку "EL-DE". Через багато років після війни люди, які утримувались тут гестапо та вижили, повернулись до Кельна. Серед них було чимало українців та інших колишніх в'язнів з пострадянського простору.


Також за темою

Культура й стиль життя | 16.01.2019

Роман "Стелла" Такіса Вюрґера

Культура й стиль життя | 15.08.2018

Покарані двічі

Підпишіться на нас