День св. Валентина або особливості німецько-українського кохання

Математична відповідь. З першим проявом так званої німецької холодності чи педантичності я зіткнувся саме на День Валентина. Було це так. 12-лютого в Тернополі на одному із студентських заходів я познайомився з Каті, яка приїхала до України за програмою одного з німецьких фондів. 13-го лютого ми провели разом - гуляли, веселилися, жартували, одне слово були “на сьомому небі” від щастя. Наостанок ввечері я провів Каті до гуртожитку і на прощання поцілував у щічку. А 14-го лютого - на День святого Валентина, - пригадую, було дуже холодно - десь градусів двадцять морозу. Проте мої романтичні почуття вже було не зупинити - я пишу їй СМС-ку приблизно такого змісту: «Який сьогодні чудовий вечір, небо чисте-чистісіньке, все в зірках, тихо-тихо навкруги, давай разом погуляємо і помріємо при зірках...» Відсилаю повідомлення вже в передчутті приємного романтичного вечора і тут отримую коротку холоднокровну математичну відповідь: «По-перше – холодно; по-друге – пізно; по-третє - маю роботу». Після цього всю мою романтику цією, умовно кажучи, німецькою прагматичністю чи раціональним використанням часу, як корова язиком злизала. Але ненадовго - наступного дня ми знову були разом. А за кілька років побралися.

«Ви платите разом чи окремо?» Якщо мій чоловік робить мені подарунок, то обов'язково корисний, якщо приносить додому квіти, то обов'язково в горщику. Крім того, з незалежністю жінок від чоловіків та рівноправністю статей у Німеччині, здається, трохи перебільшують – час від часу я як жінка не проти, щоб чоловік притримав двері й заплатив за мою каву. Навіть коли ми вдвох сидимо в ресторані, кельнер перед тим, як принести рахунок, обов’язково запитає: “Ви платите разом чи окремо?”

Українське «зараз». Я - німкеня, мій чоловік - українець, і я не погоджуюся зі стереотипом, коли кажуть, що українські чоловіки непрацездатні, тільки п’ють і перекладають домашню роботу і виховання дітей на жінок. Мій чоловік ні крапельки алкоголю не вживає і ще є прекрасним татом. До того ж, я якраз поважаю його за професійність у робочій сфері. Реальна різниця полягає перш за все у зовсім іншому відчутті та плануванні часу і в іншому сприйняті критики. Скажімо, поняття слова «зараз» для мене означає, що це проміжок часу в максимум півгодини, а для мого чоловіка це вже дві-три години. А щодо критики, то я не тільки в свого чоловіка спостерігаю, що пряме висловлення інтерпретується як спад симпатії або любові, хоча з мого боку одне і друге нічого спільного не мають. А навпаки – серед німців більш хорошими друзями вважають тих, які якраз прямо, без лавірування висловлюють своє незадоволення у поведінці або роботі іншого.

Макіяж – не головне. Скажімо, побутує думка, що зовнішній вигляд молодої німкені є для неї загалом байдужим: нап’ялила універсальні джинси і пуловер, капці і куртку, які можуть, як на мене, ну, абсолютно не пасувати одне до одного і так пішла в люди. Про мінімум макіяжу чи повну його відсутнісь я вже взагалі мовчу. Цей стереотип, на жаль, частково десь іноді перегукується і з моєю дружиною. Але я їй кажу - люба, поняття “краси” не може бути німецьким чи українським лише за приналежністю до країни - повір, що красива сукня чи спідниця і в Німеччині є потужною альтернативою до джинсів, які ти так любиш щоденно одягати. Крім того, вона категорично не любить малюватися, на відміну від більшості її українських ровесниць. Намагаюся пояснити, що зовсім не використовувати макіяжу, як на мене, можна лише в окремих випадках. І тут моя думка є для неї переконливою - частково вона дослухається до моїх порад. Хоча, можливо, радше поняття краси у нас іноді різне.

Серед німців є й романтики. Я ніколи не очікувала, що німецькі чоловіки можуть так романтично виявляти свої почуття й симпатії. Особливо мені запам’ятався перший у моєму житті величезний букет троянд, який Штефан надіслав мені до свята. Національні розходження, як на мене частіше, помічаєш на кухні. Тут мені весь час доводиться йти на компроміси, бо чоловік трохи „перебирає харчами”. А ще ніяк не можу змиритися з чоловіковою звичкою усе планувати: усе має виконуватися згідно з планом, без спонтанних акцій.

Із закоханими нинішніми й колишніми студентами розмовляли Андрій Вовк і Тетяна Бондаренко
Редактор: Володимир Медяний