"Досьє Розенбург"

Спершу він був державним прокурором спеціального суду Інсбрука, згодом він обійняв чільну посаду в міністерстві юстиції ще молодої Федеративної Республіки Німеччини. Йдеться про Едуарда Дреера - одного з багатьох нацистських юристів, чия кар'єра після 1945-го отримала друге життя. Дреерові можна було не боятися переслідувань з боку Феміди. Адже він, перебуваючи на відповідальній посаді, робив все для того, щоби він сам і тисячі інших працівників юстиції нацистського періоду, уникли покарання. І це навіть попри доведений істориками факт того, що в часи німецького націонал-соціалізму Дреер виніс щонайменше 17 смертних вироків, керуючись нацистською ідеологією.

Інша система, ті ж кадри

"Справа Дреера" - характерна. Такого висновку дійшли члени незалежної комісії істориків, яка упродовж чотирьох років вивчала документи з архіву німецького міністерства юстиції. Цей дослідницький проект ініціювали ще 2012-го року з подачі тодішнього міністра юстиції.

Результати роботи - "Досьє Розенбург", зібраного істориками, і названого на честь першої офіційної резиденції міністерства в Бонні, представили в Берліні в понеділок, 10 жовтня. Професор сучасної історії в університеті Потсдама Манфред Гертемакер був шокований кількістю колишніх нацистів, що зробили успішну кар'єру в лавах повоєнної німецької системи правосуддя. "У деяких відділах, такими були всі або майже всі", - сказав він.

Цифри й справді шокують. 90 зі 170 юристів на керівних посадах у минулому були чільними функціонерами гітлерівської НСДАП. 34 навіть були у лавах воєнізованих штурмових загонів СА.

Гертемакер та група істориків і правників вивчили особисті справи працівників міністерства юстиції ФРН в період між 1949 та 1973 роками, які досі залишалися таємними.

Нинішній міністр юстиції Німеччини Гайко Маас подякував історикам за їхню роботу і сказав, що її результати можуть слугувати застереженням і в наші дні. "Досвід роботи в нацистській юридичній системі в молоді роки федеративної республіки, судячи з усього, цінувався більше, ніж демократичні переконання", - зауважив Маас.

"Колективна амністія"

У дослідженні міститься й інший однозначний висновок: проникнення у лави повоєнної юридичної системи колишніх нацистських функціонерів мало й політичні наслідки. Після 1949 року колишні нацисти робили все задля недопущення судового переслідування нацистських злочинців, каже професор Гертемакер. "Після 1949 року жодного суддю чи прокурора не притягли до відповідальності за його діяння в часи "третього рейху"", - сказав він, вказавши на те, що система оголосила собі своєрідну колективну амністію. Так званий "центральний підрозділ юридичного захисту" опікувався тим, що попереджав нацистів закордоном про ризик бути притягненим до відповідальності. "Тобто федеральне міністерство юстиції активно долучилось до запобігання судового переслідування", - каже Гертемакер.

Починаючи від 1959 року, федеральний уряд Німеччини розробляв таємний закон воєнного стану. Він складався із 45 надзвичайних указів, які були розроблені юристами з нацистським минулим і теж були просякнуті духом "третього рейху". "Цей закон не спирався на конституцію, а деякі його положення навіть суперечили фундаментальним конституційним правам", - каже міністр юстиції ФРН Гайко Маас.

Серед запропонованих у законі заходів - так званий "превентивний арешт". Ця практика затримання противників режиму без суду та слідства була широко поширеною в нацистській Німеччині. Саме тому Маас називає це "організованим порушенням конституції" за участі юристів з коричневим минулим.

Особливу нахабність ці юристи продемонстрували в справі уникнення власної кримінальної відповідальності за їхні діяння в минулому, додає Гертемакер. За його словами, провідні юристи, серед яких був і Едуард Дреер, цілеспрямовано працювали над законодавчими змінами, які дозволяли максимально скоротити строки давності за нацистськими злочинами. "Як наслідок, тисячі або навіть десятки тисяч людей, що сприяли злочинам, залишилися непокараними", - каже Гертемакер. 

Компенсації несправедливо засудженим?

На думку комісії істориків, деякі закони не пройшли денацифікацію достатньою мірою. Таким чином дискримінаційні закони "третього рейху" відносно гомосексуалів або ромів "перекочували" й у ФРН.

Міністр юстиції Німеччини Гайко Маас вважає, що жертви цієї кривди мають бути реабілітованими зараз. До 1994-го року, коли параграф про кримінальну відповідальність за інтимні зносини між людьми однієї статті вилучили з кримінального кодексу ФРН, близько 50 тисяч осіб засудили, керуючись цією дискримінаційною статтею. Маас вважає, що ці особи можуть тепер претендувати і на компенсацію. Професор кримінального права з університету Нюрнберга-Ерлангена Крістофа Зафферлінга вбачає в цьому ще один аргумент на користь того, що опрацювання історичного минулого не може бути якоюсь другорядною справою. "Це ніщо інше, як боротьба за верховенство права в усіх розуміннях", - підсумував Зафферлінг.