Запуск нафтогону Баку-Джейхан: Україні є чому повчититися
14 травня 2005 р.
Очікується, що першу нафту з Баку до Джейхана новим нафтогоном, довжина якого 1750 кілометрів, буде доставлено наприкінці вересня. Проект зі спорудження цього нафтопроводу коштував загалом 2,3 мільярда євро. Нині вже готові до експлуатації перші відрізки, будевельні роботи ведуться на його західних проміжках – у гірських районах Грузії та в Туреччині.
Ще до початку експлуатації нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан фахівці називають його одним з найважливіших у світі. В Україні поширена думка, що він може скласти потужну конкуренцію нафтогону Одеса-Броди. З недовірою дивляться на новий нафтопровід і в Росії. Наскільки ці оцінки справедливі, покаже час. Нині можна з упевненістю стверджувати: нафтопровід Баку-Тібілісі-Джейхан зробить західні промислові держави більш незалежними від арабської та російської нафти, а для держав на півдні Кавказу стане додатковим поштовхом в економічному розвитку.
Політ над нафтопроводом
Британець Айян Камменс, менеджер проекту зі спорудження нафтогону Баку-Тбілісі-Джейхан від компанії ВР зараз працює в Грузії. Він закидає свою спортивну сумку до багажного відділення вертольоту, адже наступну ніч проведе в таборі будівельників у містечку Ахалтсіхе, що неподалік від турецького кордону. Там розташований один з останніх будівельних майданчиків нафтопроводу. Камменс несе відповідальність за те, щоб труби для нафтопроводу були покладені правильно і вчасно. Перед тим, як сісти у вертоліт, він ще раз дивиться на карту:
”Зараз ми перебуваємо в Тбілісі. До нафтопроводу ми підлітаємо в районі Марнеулі, це десь за 50 кілометрів від кордону з Азербайджаном. Далі наш політ проходитиме вздовж лінії нафтогону до Ахалтсіхе. З повітря можна краще оцінити, як проходять будівельні роботи”.
І от політ починається. Слід зазначити, що нафтопровід Баку-Тбілісі-Джейхан проходить переважно під землею. Зараз від Баку до Джейхана чітко видно просіку завширшки 10 метрів. Під нею, власне, й розташовано трубу. За кілька років від просіки не повинно залишитися й сліду. З лівого боку простяглася азербайджанська рівнина.
Нафтовому концерну ВР неодноразово доводилося чути закиди на свою адресу про те, що він співпрацював з недемократичним режимом в Азербайджані. Нині при владі в цій країні перебуває Ільхам Алієв, який успадкував президентську посаду від свого батька. Відбулося це під час неодразово розкритикованих виборів, які, на переконання Організації з безпеки та співробітництва в Європі, відбулися зі значними порушеннями. Прибутками від експорту нафти в Азербайджані опікується спеціальний нафтовий фонд, керує яким один з родичів президента. Одним з найактивніших критиків спорудження нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан в Азербайджані є Майїс Ґулалієв:
”Дехто саме так думає, що після спорудження нафтогону Баку-Тбілісі-Джейхан Азербайджан втратить свою політичну залежність від Росії і владнає проблеми з безробіттям та бідністю. На жаль, такі сподівання не мають під собою підґрунтя, оскільки відсутній будь-який громадський контроль над прибутками, що надходитимуть. Усі ці гроші підуть корупційному режиму”.
Менеджери компанії ВР в Азербайджані такі заяви не коментують. Тим часом вертоліт пролітає низько над землею і над крутою прірвою. Просіка, під якою розташовано нафтопровід, робить різкий поворот. Айян Камменс намагається роздивитися цю ділянку якнайкраще:
”Найважча місцевість для нас на разі – це гірські вершини. Ось, приміром, як там, бачите? Там ще лежить десь метр снігу. А два тижні тому там його було вдвічі більше. Ще з жовтня у нас труднощі з будівельними роботами на цьому відрізку”.
У Грузії нафтогін проходить дуже близько до національного парку Боржомі. Це дуже ризиковано, попереджають грузинські екологи. Передусім тому, що ця молода країна робить чималу ставку на розвиток екологічного туризму. А нафтопровід може просто відлякати туристів. Утім як менеджери ВР, так і низка грузинських експертів переконують, що національному парку ніщо не загрожує. Поза загрозою і всесвітньо відомі мінеральні джерела Боржомі. Говорить Девід Ґлендіннінґ – один з менеджерів у тбіліському офісі ВР:
”Нафтопровід Баку-Тбілісі-Джейхан будувався з дотриманням найвищих стандартів. Це стосується і техніки, і охорони довкілля, і норм безпеки. Вони всі відповідають щонайменше строгим стандартам ЄС. До того ж цей нафтопровід, його спорудження відбувається набагато прозоріше, ніж будівництво інших подібних магістралей, адже за ним стежать одразу кілька екстерних організацій. Саме тому до фінансування проекту долучилися так багато міжнародних партнерів”.
Політ до Ахалтсіхе тривав не більше години. Після приземлення Айян Камменс вирушає одразу до будівельного майданчика. Поруч з британцями на ньому працюють індійці, росіяни, грузини й турки. Нафтопровід уже створив робочі місця для населення віддалених регіонів Кавказу – принаймні на певний час.
Урок і стимул для України
Україна також намагається реалізовувати себе на міжнародному нафтотранспортному ринку. Однак поки доводиться все ще чекати позитивних новин про втілення її найбільшого проекту в цій галузі – нафтопроводу Одеса-Броди-Плоцьк. Чи вплине якимось чином запуск нофтогону Баку-Тбілісі-Джейхан на українські плани? Прокоментувати це ми попросили Михайла Гончара, колишнього радника президента ”Укрнафти”, а нині віце-голову фонду ”Стратегія-1”:
”Реалізіція цього проекту є яскравим прикладом для України і для Польщі, як треба послідовно реалізовувати проекти такого масштабу. Що стосується поширеної доволі тези про конкурентність проекту Баку-Тбілісі-Джейхан українсько-польському маршруту Одеса-Броди-Плоцьк, то тут значною мірою присутнє перебільшення масштабу цієї конкурентності. Справа в тому, що проекти зорієнтовані на різні ринки нафти і зорієнтовані на різні джерела нафти”.
Нафтопровід Баку-Тбілісі-Джейхан зорієнтований передусім на азербайджанську нафту, каже Михайло Гончар. А от українсько-польський маршрут переважною мірою орієнтується на родовища казахської нафти. Йдеться по різні види нафти, й таким чином, підкреслює експерт, для кожного з проектів є свої ніші на ринку транспортних послуг. А запуск нафтогону Баку-Тбілісі-Джейхан – це додатковий стимул для України і Польщі продовжувати реалізацію проекту Одеса-Броди-Плоцьк, каже Михайло Гончар. Принагідно ми поцікавилися в експерта, на якому ступені розвитку перебуває цей проект на разі:
”Умовно це можна було б назвати бігом на місці. Себто здійснюються заходи протокольно-публічного і переговорного характеру, а сам переговорний процес просувається доволі повільно і невпевнено. Уряд України донині не може розібратися зі своїми приорітетами. Декларуються в принципі правильні речі: і про підтримку європейського напрямку, і про подальший розвиток системи Одеса-Броди у польському напрямку, але зрештою нічого поки не зроблено”.
Такий стан речей підриває, на думку Михайла Гончара, довіру зацікавлених в україно-польському проекті сторін. Передусім у них виникає сумнів, чи здатна Україна проводити і реалізовувати такі масштабні проекти.
Значні сподівання на поліпшення ситуації з реалізацією проекту нафтопроводу Одеса-Броди-Плоцьк пов”язувалися зі зміною влади в Україні. Однак поки у цій галузі відчутного поступу не помітно. Таким чином, на сьогодні, каже Михайло Гончар, Україна стратегічно відстає від інших в реалізації масштабних нафтотранспортних проектів. Далі аналітик зазначає:
”Тому ще одним позитивним елементом в наочному прикладі Баку-Тбілісі-Джейхан є той факт, що при реалізації цього проекту і в Азербайджані, і в Грузії, попри період нестабільності в 90-х роках, була створена абсолютно чітка вертикаль реалізації цього проекту. Перші особи держав – і Гейдар Алієв, і Едуард Шеварнадзе – займалися в щомісячному, а іноді і в щотижневому режимі вирішенням питань, пов”язаних з реалізацією проекту на території цих країн. Такий же підхід і в Туреччині. Саме тому цей проект пройшов, реалізувався нормально на території всіх трьох країн попри всі труднощі, які були у внутрішній політичній ситуації цих держав”.
На завершення Михайло Гончар ще раз наголосив, що на прикладі нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан чітко видно, що послідовний підхід, вивірена стратегія, неухильне виконанання досягнутих домовленостей веде до успіху. Вже цього року новий нафтогін запрацює якщо не на всю проектну потужність, то принаймні працюватиме й розвиватиметься так, як замислювалося в проекті. Україна ж може брати з цього приклад.