Знову в Афганістан
23 лютого 2007 р.
Указ про відправлення українських миротворців до Афганістану підписав наприкінці січня президент Віктор Ющенко. Як стало відомо „Німецькій хвилі”, ідеться не про бойові підрозділи, а про військових медиків. Перший вирушить до Афганістану уже в квітні й працюватиме у складі литовського миротворчого контингенту.
Загалом працювати до Афганістану мають поїхати близько десяти українських військових медиків. Зараз триває підбір кандидатур та підготовчі курси для тих, хто вирішив працювати в миротворчій місії в Афганістані.
Там за роботу українські лікарі отримуватимуть близько тисячі доларів на місяць. Це вп’ятеро менше, ніж їхні колеги з Німеччини, Франції та Польщі. Але медики з України з задоволенням погоджуються на таке, оскільки це неоціненний досвід роботи, стверджує старший офіцер управління прес-служби Міноборони України Костянтин Саділов:
„На жаль, економічна спроможність нашої держави поки що не дозволяє підняти рівень оплати праці наших миротворців, які беруть учать у миротворчих операціях”.
Справа престижу
Окрім грошей та досвіду, який військові медики можуть здобути в Афганістані це ще й міжнародний престиж України, котрий зараз так потрібен державі, впевнений експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Михайло Самусь:
„Участь українського миротворчого персоналу у миротворчих операціях, які здійснюються під егідою ООН, є дуже корисними з багатьох позицій. По-перше – це політичний імідж, це користь для Збройних сил України, які набувають реального досвіду, є користь психологічна для наших вояків та миротворчого персоналу, оскільки для них це життєвий досвід, який буде корисним з точки зору кар’єри. Чи потрібно в Афганістан відправляти? Це ж їдуть не військовослужбовці, а саме медики, які здійснюватимуть суто гуманітарні завдання”.
Директор воєнних програм Українського центру економічних і політичних досліджень імені Разумкова Микола Сунгуровський вважає, що участь українців у миротворчих місіях необхідна для безпеки самої країни:
„Ми відчуваємо себе як суб’єкт міжнародних відносин, як суб’єкт глобальної безпеки. Тому, не впливаючи на цю глобальну безпеку, ми не можемо залишатися осторонь. Є своя відповідальність за якусь ділянку.”
"Афганський синдром"
Як суспільство відреагує на участь українських миротворців в Афганістані, адже спогади про «інтернаціональний обов’язок» 1980-тих ще не стерлися з пам’яті, Микола Сунгуровський прогнозувати не береться, але він каже, що це не проблема, за умови проведення широкої інформаційної кампанії.
„Потрібне нормальне інформування людей: що це, навіщо, хто їде. Якщо пояснити, що це їдуть медики виконувати не свій інтернаціональний обов’язок, а лікарський обов’язок, то населення правильне все це діло сприйме”.
На думку експерта Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Михайла Самуся психологічна проблема у людей, зокрема тих, хто служив у Афганістані, залишилась, але все це треба, як він каже, адекватно сприймати:
„У нас дійсно є психологічний синдром афганської проблеми. Тобто дійсно відправляти військовослужбовців до зони бойових дій в Афганістан не слід. Але робота медиків, з психологічної точки зору, не може викликати суспільного незадоволення”.
Хоча українські миротворці не братимуть участі в бойових діях, вони вирушають до регіону, який далекий від миру. Саме на весну НАТО планує розширення бойових дій проти ісламістів з руху „Талібан”. Інакше, кажуть оглядачі, ситуація може вийти з-під контролю. Чи не потраплять українські військові лікарі в пекло нової війни? У Міноборони кажуть, що у разі загрози життю миротворців, їх буде негайно евакуйовано.