Китовий стейк – як урятувати океанських велетнів

Китобійні країни Японія, Ісландія та Норвегія теж рішуче борються - за збільшення квот. Реґіна Кеніг повідомляє:

“Тисячоліттями норвежці полювали на китів, і, здається, ніщо не зможе завадити їм робити це й надалі. Стародавні пісні китоловів є невід”ємною частиною норвезького фольклору, заморожене китове м”ясо продається в супермаркетах так само, як і піца, грилені китові стейки є улюбленою стравою на норвезьких весіллях. Попри постійні протести міжнародних природоохоронних організацій, Норвегія й не думає відмовлятися від китобійного промислу. І справа тут не тільки у впертості нащадків вікінгів, які не звикли підкорятися чиїмсь наказам. Полювання на китів допомагає зберігати вікові традиції, розвивати економічно слабкі регіони, але головне – воно потрібне для підтримування екологічної рівноваги, вважає міністр рибальства Норвегії Свейн Людвігсен:

“Ми ловимо китів не для забави або тому, що ми безжальні та жорстокі. Норвежці як нація й норвезька економіка загалом могли б спокійно обійтися без китоловства - цей промисел має економічне значення хіба що для півночі країни. Кити, як відомо, відіграють дуже важливу роль в екосистемі океану, а ми виступаємо за сталий розвиток і відповідальне використання морських ресурсів. Якщо ми не виловлюватимемо тієї квоти, що її узгодила Міжнародна китобійна комісія, то китів стане так багато, що під загрозою опиняться певні популяції риб.”

33 норвезьких китобійних судна – всі вони належать одному родинному підприємству – мають виловити цього року 670 малих смугачів. Полювання дозволене тільки на цей вид китів. За оцінками Міжнародної китобійної комісії, у зонах промислового рибальства Норвегії малих смугачів налічується до 118-ти тисяч. Китоловство означає збереження робочих місць, бо завдяки йому у віддалених північних регіонах фабрики з переробки риби можуть працювати впродовж цілого року. А китобоям цей промисел дає близько 20% річного прибутку. Двадцятитрирічний Том Улафсон є гарпунером уже в четвертому поколінні:

“Це переживання, що його словами неможливо описати. Напруження в очікуванні здобичі треба хоч раз відчути самому. Малі смугачі - найменший з видів вусатих китів, вони сягають “усього лише” 10-тьох метрів завдовжки, але ж які це величні та сильні тварини!.. Коли б я мав переконати якогось противника вилову китів, я спочатку почастував би його свіжим стейком, а вже потім пояснив би, чому ми полюємо на смугачів. Ми вбиваємо китів, бо ми з цього живемо.”

Норвезькі природоохоронці від акцій протесту утримуються. Китоловство, вважають вони, не завдає довкіллю майже ніякої шкоди, якщо, звичайно, полювання відбувається з дотриманням усіх екологічних норм. Фредерик Гауге, засновник природоохоронної організації Белона:

“Тут, у Норвегії, ми живемо на природі й разом з природою. Ми не поділяємо поглядів “асфальтових” екологів, які надивилися фільмів про оленятко Бамбі. Мені особисто китове м”ясо смакує набагато ліпше за свиняче. Кит довго вільно плавав у океані та з”їв чимало доброї риби. Свині ж за все життя можуть так і не побачити сонячного світла, а в корм їм регулярно домішують антибіотики.”

“Якщо сьогодні взагалі ще існує здорова їжа, то це китове м”ясо”, - кажуть на Лофотенських островах. У цьому центрі традиційного норвезького промислу з середини травня, тобто, з початком китобійного сезону, помітно більшає й німецьких туристів. Делікатесний продукт вартий їм того, щоб подолати шлях у кілька тисяч кілометрів. Німецькі любителі китових стейків теж дотримуються думки, що давно віджилі своє нафтові танкери, які курсують уздовж узбережжя Норвегії, можуть обернутися для місцевої природи куди більшою катастрофою, ніж утрата 670-ох малих смугачів.”

Утім далеко не всі, хто скуштує китового гриля, назавжди стають любителями страви вікінгів. Нерідко можна почути, що прісне м”ясо морського ссавця взагалі не має смаку та є дуже жорстким. Не додають апетиту й попередження норвезького відомства з охорони здоров”я. Минулого року, зокрема, китове м”ясо не рекомендували вживати вагітним, бо в ньому містилося багато ртуті та інших отрут. “Саботажем з політичним підґрунтям”, - називають такі рекомендації члени норвезької Спілки китобоїв. Парламентська комісія з питань економіки та промисловості вимагає від уряду, щоб 2005-го року квоти на виловлювання китів були збільшені втричі – до 1800 особин. “Це буде добрий початок”, - вважають депутати парламенту Норвегії - єдиної країни в світі, яка нехтує заборони Міжнародної китобійної комісії й полює на китів з промисловою метою. Японія та Ісландія теж мають квоти на вилов, але офіційно тільки для наукових досліджень. “1400-ам тваринам зрештою все одно, вбили їх заради прибутку чи начебто задля науки, - каже міністр охорони довкілля Німеччини Ренате Кюнаст. – Найліпшим засобом комерційного використання китів є спостереження за ними.”

За даними Всесвітнього фонду дикої природи, туристи, які прибувають до Ісландії, щоб помилуватися в океані китами, залишають у країні щороку до 14 мільйонів євро. Ісландські гарпунери можуть тільки мріяти про такі прибутки. Але й серед природоохоронців дедалі частіше лунають голоси, що зовсім не гарпуни є сьогодні головною загрозою для морських ссавців, і всі ці палкі дебати щодо обмеження чи збільшення квот на кілька сотень екземплярів тільки відволікають від справжньої проблеми. Американські науковці підрахували, що до 300 тисяч китів та дельфінів гинуть щороку через рибальські сітки. Менші за розміром захлинаються в них, а великі кити, яким усе-таки вистачає сил вирватися на волю, вмирають згодом від глибоких ран, що їх прорізають міцні штучні волокна. Контроль за так званим “побічним виловом” практично відсутній. Навіть у тих країнах, які найактивніше захищають китів у Міжнародній китобійній комісії. Рибальське лобі є надто впливовим, кажуть природоохоронці, а тому безоглядне спустошення океану триває.