Коментар: Мінськ-2 - уся надія на невиправних оптимістів

Підсумок чергового раунду переговорів у "нормандському форматі" розчаровує: за таких умов усі сподівання на невиправних оптимістів, які не дають суворій реальності збити себе з пантелику, вважає Єнс Турау.

Міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр є тим, кого зазвичай називають природженим дипломатом: завжди ввічливий, постійно прагне знайти компроміс, ретельний у доборі слів - аж до того, що стає нудним. Коли ж він говорить відкритим текстом, то варто уважно дослухатися: мирний процес в Україні фактично зупинився, існує загроза ескалації бойових дій, заявив він цього тижня. Згадуючи березневу зустріч чотирьох очільників МЗС у Парижі(Німеччини, Франції, України та Росії), Штайнмаєр зронив таку фразу: "Погода була поганою, і переговори - так само". Цього разу, в Берліні, перемовини були все-таки уже "більш-менш прийнятними". Такими от невимогливими стали переговірники щодо України.

Значні виклики, дрібні результати

Берлінський оглядач DW Єнс Турау

На користь дипломатів варто зауважити: надто багато питань, щоб їх за один раз врегулювати. Дбати про дотримання режиму припинення вогню(стріляють справді менше, особливо останніми тижнями, проте і мирною ситуація не є), готувати майбутні вибори на контрольованих сепаратистами територіях (неясно, чи вдасться ОБСЄ забезпечити їх проведення), вимагати необхідних для виборів законодавчих змін в Україні (президент Петро Порошенко давно вже пообіцяв, проте так і не реалізував). І все ж: зараз сторони домовилися про розсередження військ у зоні конфлікту, а також про покращення комунікації. І це вже результат, який може вважатися успіхом. Тепер домовленості слід впровадити в життя.

І це все відбувається, коли посередники - провідні європейські країни Німеччина та Франція - мають вдома зовсім інші турботи: кризу біженців, останнім часом знову Грецію, правий популізм, суперечки зі східноєвропейськими країнами-членами ЄС ледь не в усіх сферах. Вже давно експерти зі Східної Європи в Німеччині скаржаться, що український конфлікт майже покрився забуттям. І так стають гнітючим чином схожими і фото, і заяви: на тлі вілли "Борзіґ" на Теґельському озері, де чотири міністри регулярно зустрічаються, міміка учасників переговорів є напруженою, тривога є значною, так само і безпорадність.

Європа кинута напризволяще

Так виглядає, коли Америка вирішує залишити європейцям самим розбиратися зі своїми проблемами. Саме це робить президент США Барак Обама, за винятком візитів та закликів Джона Керрі, при нагоді. Тиск на главу Кремля Володимира Путіна, який підтримує проросійських сепаратистів, є недостатньо сильним, не за нинішньої ситуації, коли Путін, зокрема, у Сирії активно провадить свою світову політику. А європейці зробили ставку на Порошенка і розчарувалися - адже корупція та політичний хаос нікуди в Україні не зникли.

Що тепер? Звучить комічно, але все ж: продовжувати! Якось організувати місцеві вибори, підтримувати контакт, малими кроками просуватися вперед, як-от у нині досягнутих домовленостях з підвищення безпеки у зоні боїв. Санкції ЄС проти Росії, дія яких скоро завершиться, слід, власне кажучи, подовжити. Зустрічі на віллі "Борзіґ", яких уже було вісім, не припиняться. Тільки от на швидкий та вирішальний успіх не варто розраховувати. І коли знову нічого не вдасться, то буде, можливо, щось на кшталт Мінську-3, на що Штайнмаєр уже натякнув. Ще одна угода, подібний зміст, подібне безвихідне становище. Або ж Європа відсторониться від конфлікту, що буде фатальним, проте не таким уже й немислимим. Адже цей конфлікт є прикладом того, наскільки обмеженими є можливості міжнародної мирної дипломатії в мультиполярному світі.

Now live
11:03 хв
Усі сюжети | 11.05.2016

"Нормандський формат": чи вдалося домовитися щодо Донбасу ...

Підпишіться на нас