У Німеччині право на проведення демонстрацій захищено вкрай добре. Обмеження щодо цього права можливе лише у дуже небагатьох випадках та за особливих умов. Внаслідок цього нашій демократії щоразу доводиться терпіти те, що на німецьких вулицях лунають гасла, котрі, по суті, є антидемократичними. Наприклад, взяти хоча б примітивне "геть іноземців!".
Болючі уроки, які наша країна винесла з нацистської диктатури, недвозначно показали, до чого може призвести те, коли держава може в зародку придушити будь-які протести на вулицях та змусити замовкнути своїх критиків. Тож не дивно, що в Німеччині можуть влаштовувати демонстрації критики уряду канцлерки Меркель. Так само не слід дивуватися, коли палестинці, які проживають у Німеччині, мають право демонструвати свою лють перед посольством США у ФРН через заплановане перенесення американського посольства до Єрусалима.
Без права закривати очі
Але наша історія не зобов'язує нас дозволяти усе. Навпаки. Німеччина несе відповідальність за знищення щонайменше шести мільйонів євреїв. І немає значення, скільки років тому був Голокост - Німеччині постійно відводиться особлива роль у боротьбі з антисемітизмом. Країна походження злочинців ніколи не має права закривати очі на такі речі. Ніде, а тим паче у себе вдома.
Тож за жодних умов не можна миритися з тим, щоб у Німеччині спалювали прапори із зіркою Давида. Люди, котрі тут у Німеччині шукають собі захисту та хочуть знайти нову батьківщину, мають дотримуватися цих правил. Адже є основні засади нашої системи цінностей, які не обговорюються.
Німеччина - країна мігрантів
Може, в інших суспільствах і є загальноприйнятним спалювати прапори, щоб у такий спосіб зганьбити ворога. Але дух німецької конституції просякнутий повагою до інших та захистом меншин. Навіть якщо для таких дій не передбачається покарання, не можна сприйняти ситуації, коли спалюють прапори Туреччини, Росії, США чи Саудівської Аравії. І немає значення, скільки критики можна висловити на адресу урядів цих країн.
Спільне життя у такій країні мігрантів, як Німеччина, лише тоді матиме майбутнє, коли ми ніколи не забуватимемо уроки нашої специфічної історії. І той, хто не почуває жодного обов'язку щодо цього історичного спадку, не знайде тут майбутнього. І це не обговорюється.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.