Коментар

Перші жертви серед демонстрантів у Києві - це траурний апогей багатомісячного протистояння активістів Євромайдана та сил безпеки, що підпорядковуються президенту України. У Києві розпочались справжні вуличні бої.

Уже з кінця минулого тижня нависла небезпека посилення протистояння аж до найгіршого: протиснувши у Раді репресивні закони, які різко обмежують право на демонстрації та інші форми протесту, президент Янукович однозначно поставив на загострення конфлікту.

Стратегія Януковича призводить до ескалації

Замість того, щоб використовувати новорічні свята для серйозних перемовин з опозицією, Янукович в авральному порядку вніс закони, які не можна розглядати інакше, як оголошення війни протестуючим проти нього вже кілька місяців поспіль українцям. Це призвело до розколу опозиційного руху. Таких помірних лідерів, як колишній чемпіон з боксу Віталій Кличко, більш радикальні демонстранти звинуватили у бездіяльності та закликали до насильства проти державної влади в Україні.

Україна перебуває на межі громадянської війни. Янукович поставив на ескалацію конфлікту, демонстранти перейшли до рішучих дій - і ось результат. Мирний протест почався ще у листопаді після відмови Януковича підписати угоду про асоціацію з Євросоюзом. Зараз мова вже не йде про зближення з Європою, мова іде про існування режиму Януковича. Своїми репресивними законами та жорстокими діями поліції він продемонстрував свою нездатність до демократії. Тому чергові президентські вибори, призначені на весну 2015 року, у сьогоднішній ситуації більше не свідчать про вирішення конфлікту.

Євросоюз та Росія зобов'язані діяти

Було б надзвичайно небезпечно залишити Україну саму на себе. Янукович і лідери опозиції - якщо їх ще можна вважати представниками інтересів усіх демонстрантів - кидають один в одного обвинуваченнями. Без втручання ззовні вони навряд чи досягнуть компромісу. Тільки спільні дії Росії та Євросоюзу можуть упередити ескалацію насильства та сповзання України у ситуацію, що провіщає громадянську війну.

Ця складна задача, якщо врахувати складний баланс інтересів, відсутність чітких цілей у політиці ЄС щодо України і, перш за все, пануюче у Москві стремління не допустити переваг іншої сторони у зовнішній політиці. Однак Сирія - катастрофічний приклад того, до чого призводить викликана розбіжностями бездіяльність міжнародного співтовариства. При цьому саме на прикладі Сирії стало зрозуміло, що тиск з боку Заходу - а Євросоюзу, нарешті, треба пригрозити санкціями режиму Януковича - разом із прагматичним підходом до позиції Росії здатні принести політичне рішення.

Сповзання України до межі громадянської війни не відповідає інтересам ні Росії, ні Заходу. Євросоюз повинен проявити тут дипломатичну ініціативу щодо Москви. На конференції по Сирії у Монтре та зустрічі ділової еліти у Давосі буде достатньо можливостей домовитись про те, як запобігти подальшій ескалації насильства в Україні.

Інґо Маннтойфель, керівник відділу Східної Європи та головний редактор російської редакції DW