Країна мрій Андруховича вже не за межами України...

На початку нашої розмови ми спитали в Юрія Андруховича, з яким відчуттям він спостерігав останні місяці за подіями в Україні. Письменник відповів, що спотерігати – це трохи не те слово, бо вже кілька років він жив у очікуванні цього:

”Це було таке постійне розривання між відчаєм і радістю. Але коли остаточно вже десь у вересні-жовтні цього року я побачив перші найчисельніші на тоді маніфестації, передусім у Києві, то я зрозумів, що таки цього разу ми повинні перемогти. Власне саме тому я так часто й усюди, де міг, зокрема й у Німеччині, повторював людям, що зверніть більшу увагу на Україну, бо цього року там відбудеться щось надзвичайне”.

Однак таке передчуття не завжди знаходило розуміння в людей на Заході, розповідає далі Юрій Андрухович:

”Пригадую такий випадок. Наприкінці вересня я був на літературному фестивалі в Берліні і там мав розмову з одним із працівників німецького дипломатичного відомства, який так просто заради цікавості прийшов послухати літературні твори. У приватній розмові він продемонстрував свій скептицизм стосовно того, що в Україні щось вдасться змінити. Він сказав про те, що якщо це суспільство досі не піднялося, не повстало, то воно вже й не підніметься. Я намагався пояснити йому, що українці просто неконфліктні, і тому зараз вони не піднімаються з єдиної причини. Вони чекають дня голосування, вони хочуть мирним, традиційним шляхом змінити владу. Якщо ж їм не дадуть змінити владу шляхом вкидання бюлетенів до урн, то тоді вони обов”язково піднімуться. Я оце так йому все говорив, а сам, безумовно, думав у цей момент про те, чи не виглядаю я якимось таким собі брехуном місцевого масштабу, бароном Мюнгаузеном, який розповідає усілякі небилиці про свою країну”.

Зараз, веде далі Юрій Андрухович, він дуже щасливий від того, що не виявився брехуном у тій берлінській розмові, і йому вдалося абсолютно точно визначити ”розлиті в повітрі суспільні настрої українців”.

Письменник сам не один день провів серед багатотисячного загалу на Майдані незалежності в Києві. Які почуття охоплювали його в той час, поцікавилися ми:

”Передусім відчуття щастя. В одному зі своїх текстів, написаних для німецької преси, я сформулював це так: ”...я опинився у країні моїх мрій, цього разу нікуди не виїжджаючи з батьківщини”. Тобто, відбулося таке чудо в моєму особистому житті. Я десь у сумі загалом провів близько десяти днів на Майдані в Києві. Коли повертався додому виникало таке почуття, що мені просто шкода покидати Майдан, мені шкода, щоб це закінчувалося, шкода було з ним прощатися”.

Що ж, окрім спільної ідеї боротися за демократію, означило атмосферу Майдану, яку роль відіграли в ній українські митці?

”Колосальну роль. Мені тим більше приємно, що музика була досить-таки виразною за якістю. Тобто, попсовики від самого початку кинулися практично всі заробляти своє чергове бабло і виступали за Януковича. А от ті, які не продаються, а не продаються передусім рокери, ті з найперших днів однозначно висловилися за Ющенка і спрацювали, на мій погляд, просто блискуче, просто геніально. Були ситуації, коли вони тримали цей високий тонус, цей драйв Майдану, виключно своєю власною енергетикою. У час, коли загроза агресії, силової атаки на Майдан і наметове містечко досягала реальних обрисів, рок-музиканти, рятуючи себе, рятували навколо сотні тисяч людей, повертали віру й повертали цей драйв Майдану...”

Атмосфера Майдану охопила не всю Україну. На її сході настрій у людей переважно пригнічений, адже на президентських виборах переміг не той кандидат, за якого вони голосували. Чи матиме це якісь наслідки для майбутнього України?

”Наважуся сказати, що зараз взагалі Східна Україна – це досить неоднозначне поняття. Однозначніше можна говорити про два донбаські регіони, про Донецьку й Луганську області. Все інше – це нормальна Україна, її вже аж ніяк не відокремиш від решти. Я думаю, що й ті два регіони не відокремиш. Я думаю, усе буде гаразд. Головне, що зараз треба – це передусім етично-моральний потенціал президента: Ющенко належить до людей, які викликають симпатію, і які мають достатньо добрі здатності переконувати. По-друге, я думаю, що зняття інформаційної блокади в цих регіонах також зіграє роль, тобто багато що залежить від журналістів ... І по-третє, але не в останнє – це митці, які повинні туди їздити... Але й ми повинні запрошувати людей із сходу до себе. Я зараз нічого не відкриваю нового, бо це речі, про які не я один говорю... Просто я думаю, що все це – абсолютно правильно. Насправді це велика й захоплива робота, яка вже незабаром дасть перші свої відчутні наслідки”.

Під час помаранчевої революції Юрій Андрухович був одним з українських митців, які розповіли про події в Україні, виступивши перед Європейським парламентом у Страсбурзі. Чи вдалося тоді помітити зміни в ставленні європейців до України?

”Я зауважив тоді зміни хоча б у тому, що охоронець, повз якого я йшов, він одразу ж звернув увагу на помаранчеві стрічки й продемонстрував обізнаність з ситуацією, сказавши французькою ”ah, l' Ukraine”. Насправді ж я вже десь від кількох місяців відчуваю те, наскільки все змінилося. Тобто не було такого дня не тільки впродовж усієї нашої кампанії, але й дещо раніше, щоб я не отримував бодай декілька листів електронною поштою від моїх знайомих із західних країн, в яких би не було підкреслено їхню солідарність і те, що вони з нами, і те, що вони очікують позитивного результату цих виборів. І чим далі, тим більше ставало таких листів. Останнім часом це була просто якась фантастика... Мені доводилося іноді чотири-п”ять годин на день висиджувати перед комп”ютером, щоб просто ввічливо відповісти на кожен з цих листів”.

Далі Юрій Андрухович згадав про той ”інформаційний феєрверк”, який спричинила помаранчева революція в західній пресі, передусім у німецькій пресі, але також у американській, британській, французькій...

”...я вже не кажу про наших сусідів Польщу та Словаччину, де це просто до сьогодні ця тема не сходить із перших сторінок. Я думаю, що все це спричинює безумовні зміни, але найпереконливішим є те, коли я отримую листа від журналістки з Швейцарії, що закінчується словами: ”Ми усі не просто захоплені вами, ми вам заздримо”. Якщо нам заздрять у Швейцарії, то ми вже досить багато в цьому світі змінили”.

Останнє наше запитання до Юрія Андруховича стосувалося, традиційно, його творчих планів. Передусім того, чи відобразяться події помаранчевої революції в одному з його наступних літературних творів:

”Я думаю, що безумовно, хоча не можу й не хочу з цим квапитися. Я думаю, що загалом події на Майдані зараз спричинять цілий сплеск усіляких нових літературних текстів. Передусім хоча б тому, що всередині наметового містечка було досить багато молодих і юних, початкуючих і вже трошки більш знаних поетів, поетес і прозаїків. Я гадаю, що нам слід очікувати цілої хвилі, але я не маю жодних сумнівів, що якимось чином це виявить себе й у подальшій моїй творчості”.

Як тільки в новому році з”явиться можливість звільнитися від поточних справ, завершує Андрухович, то він зможе засісти за новий роман, в якому обов”язково знайдеться місце для майданових подій. Можливо це буде навіть вирішальне місце”.