1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Криза боляче вдарила по українській металургії

11 травня 2009 р.

До кризи металургійна продукція була головним експортним товаром України. Але метал – це інвестиційний товар. Під час кризи люди продовжують їсти, але припиняють будувати. Тому для галузі криза стала особливо відчутною.

https://p.dw.com/p/Hnnr
Протести українських металургів (архівне фото)Фото: AP Photo

Донецький привокзальний ринок. Останні півроку це - місце праці 34-річного Сергія. Графік роботи: шість разів на тиждень, від восьмої ранку до третьої пополудню. Місячна зарплатня - 800 гривень. При сучасних цінах - майже ніщо, але краще ніж взагалі нічого. Останнім місцем роботи Сергія Донецький був металургійний завод, для якого він працював від фірми-підрядника.

Але в жовтні всіх співробітників відправили у безстрокову неоплачувану відпустку. Тоді Сергій звільнився: «За власним бажанням. Я не хотів утретє в житті пережити психологічний шок з приводу закриття підприємства. Два в мене вже було. До того ж невідомо, наскільки затягнеться ця відпустка. Може, вона ніколи й не закінчиться. Потім приходиш, а тобі кажуть – все, підприємство ліквідовано. Краще вже самому звільнитися і шукати роботи, ніж жити без засобів до існування невідомо скільки».

Якби не жили одним днем…

Криза боляче вдарила по металургії регіону. Виробництво деяких підприємств скоротилося наполовину. Вирішили закрити навіть Макіївський металургійний комбінат. При цьому нинішню кризу можна було б використати й інакше, якби власники підприємств не жили одним днем, вважає доктор економічних наук та директор Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень у Донецьку Юрій Макогон:

«Я вважаю, що сприятлива кон'юнктура останніх років дуже розслабила менеджерів. Вони не використали її, не накопичили статків. Взяти, наприклад, Китай або Індію. Нині вони, частково зупинивши через кризу свої підприємства, переобладнують їх, переходять на нові технології, перекваліфіковують людей. А ми ж цього не робимо. Ціна на метал у липні 2008 року вдвічі перевищувала ціну в тому ж місяці 2007 року. І де ж ці надприбутки? Треба ж було якось їх продумати та перерозподілити».

Головне - конкурентоспроможність

Але професор упевнений, що без металургії Донбасу не обійтися і в майбутньому, оскільки відразу перейти на постіндустріальне виробництво не вдасться. Свого часу промисловість регіону закладалася з врахуванням міжнародної інфраструктури, в якій Донбас досі відігріває важливу роль. Як експортер металу Україна посідає 8-е місце в світі, але це становить лише три відсотки світового ринку. Тому її може посунути більш дешевий метал з Індії, Китаю й Бразилії.

Головне завдання сьогодні – зробити український метал конкурентоспроможним, вважає Макогон: «Метал залишається металом. Але ж його треба виробляти по-іншому – з іншим рівнем витрат. Проте для цього треба спочатку вкласти серйозні гроші. А для цього в нас ніяк ніхто не знайдеться».

«Потрібна нова формація спеціалістів»

Крім інвестиційного капіталу нині не вистачає ще спеціалістів. Від початку 90-х років у країні занадто захопилися підготовкою економістів, менеджерів та юристів, зауважує експерт. Технічні спеціальності були вихолощені, технічна та наукова база в країні – підірвана, каже експерт: «Щоб провести реконструкцію, нам потрібна нова формація технічних спеціалістів. Просто переобладнати підприємства неможливо, бо нікому буде на них працювати».

Тепер, під час кризи, ті технічні спеціалісти, які ще є, перебиваються на інших роботах – як Сергій. Найближчим часом суттєвих покращень він не очікує: «Знайти нормальну роботу поки що нереально – з теперішньою владою та теперішньою кризою. Ось так».

Автор: Ольга Сосницька

Редактор: Володимир Медяний