Євразійський шлях для Росії

У Росії триває процес пошуку національної ідентичності. Його важливість не можна недооцінювати. Вибір євразійського шляху приведе країну в глухий кут, вважає президент російського Фонду суспільно-аналітичних ініціатив "Переспектива" Леонід Гозман. Крім того, Гозман, який брав участь у конгресі російської інтелігенції у Москві 29 червня, в інтерв'ю DW пояснив, чому росіяни підтримують політику Володимира Путіна.

DW: На конгресі в Москві головною була тема відповідальності інтелігенції в Росії в умовах розколу суспільства. Які проблеми виявили події, пов’язані з Україною?

Леонід Гозман:Мені здається, що процеси, які проходять в російському суспільстві, у жодному випадку не можна оцінювати спрощено та зводити до якихось злих намірів. Це неправильний підхід, який затуляє реальну картину та реальні проблеми. Потрібно розуміти, що зараз в Росії триває пошук так би мовити успішної ідентичності - "Ми правильні, ми розвиваємось і розвиваємось добре". Хоча я не вітаю те, у який бік це веде, однак саме по собі це нормальне бажання народу.

Успішна ідентичність зазвичай ґрунтується на беззаперечних досягненнях. Наприклад, американці відчувають свою успішність тому, що жити і працювати в США прагнуть люди з багатьох держав світу. Жителі Німеччини пишаються високою якістю своєї техніки та геніями інженерної думки. У Росії з цим складніше, адже якість життя у нас порівняно з розвиненими країнами низька, а бренд товарів "Made in Russia" поки що не працює.

Довгий час росіяни справедливо вважали свій внесок вирішальним для перемоги у Другій світовій війні. Без будь-якої пропаганди 9 травня завжди було святом, яке об’єднувало країну. Однак час іде, і зараз підтримувати відчуття успішної ідентичності багатьом допомагає концепція "захопленої фортеці": "Всі проти нас, але зробити з нами нічого не зможе ні Європа зі своїми гей-парадами, ні центр зла - Америка". Це абсолютно викривлена, ілюзорна картина світу, проте вона відображає потребу народу в успішності. На цьому весь час грали недобросовісні політики - наприклад, Гітлер в Німеччині. На цьому зараз намагаються зіграти і в Росії.

Чи можна говорити про розкол в суспільстві, якщо політику Путіна у відношенні України, згідно з даними "Левада-центру", підтримують 86 відсотків росіян?

Ні, розкол - це коли 60 відсотків за одне, а 40 відсотків - за інше. У даному випадку в Росії розколу немає, більшість виступає "за". Але я вважаю, що ця більшість не права. Так само вважають і ті, хто брав участь в конгресі російської інтелігенції. Тим не менше, ситуація в суспільстві є такою і з цим не можна не рахуватися.

До російсько-українського конфлікту у західних політиків були причини вважати, що Росія нехай і повільно, але рухається у бік демократії. Чим можна пояснити рішення Путіна стверджувати успішну ідентичність росіян та величність країни за рахунок анексії Криму та протистояння з Україною та Заходом?

Не варто зводити нинішні відносини Заходу та Росії лише до імені Путіна. Якщо ми хочемо розібратися у тому, що відбувається, необхідно розуміти, що у російського керівництва роздратування і образи накопичувалися не один рік. У нас була перспектива інтеграції з демократичними країнами на початку 90-х років, коли під прапором цієї ідеї відбулась антикомуністична революція у Радянському Союзі. В Москві в дні путчу у серпні 1991 року я бачив саморобний плакат, на якому Білий дім американський і Білий дім російський протягають один одному руки, і тоді всі були до цього готові.

Я був одним з авторів програми партії "Демократичний вибір Росії", в якій було написано, що до 2017 року ми вважаємо реальним повноправне членство в європейській спільноті, а після того - і в НАТО, що було б позитивно для усього світу. Тоді були упущені можливості не лише нами, але і західними лідерами, які несуть свою відповідальність за те, що події в Росії розвиваються так, а не інакше.

Кажу це не тому, що намагаюсь якось виправдати нинішні дії російського керівництва. Однак, якщо представити цілісну картину для оцінки ситуації, то непорозуміння значення інтеграції Росії у західний світ зіграло негативну роль. І нинішнє бажання відновити успішну ідентичність росіян і могутність країни потрібно сприймати не як змову Путіна проти Обами, а як об’єктивний складний процес.

Інша річ, що відновлюють цю ідентичність найбільш різким та неправильним способом з усіх можливих - за рахунок приєднання Криму, територію якого я особисто вважаю чужою.

Наскільки відповідає інтересам Росії національна ідея особливого євразійського шляху, про який говорять кремлівські ідеологи?

Я вважаю, що цей "особливий" шлях - це шлях у глухий кут для Росії, як і для будь-якої іншої країни - Ірану чи Білорусі. Є магістральний шлях розвитку цивілізації, і нам потрібно йти по ньому. Він тяжкий, і на ньому можуть траплятись свої перешкоди, як у всьому світі. Ми зійшли з нього у 1991 році. В 90-х роках Єльцин (Борис Євльцин, екс-президент Росії. - Ред.) і Гайдар (Єгор Гайдар, екс-урядовець РФ. - Ред.) повернули нас на цей шлях, а тепер Росію знову намагаються від нього відвернути.

Період реформації завжди надзвичайно важкий. Історія свідчить, що після великих революцій неминуче настає період заморожування, а ми - не виняток. Тож не думаю, що у найближчому майбутньому в Росії слід чекати на зміни на краще. Однак я все ж таки сподіваюсь на певні об’єктивні процеси.

На те, що технологічний розвиток країни технологічний розвиток потребує союзу з усім людством. На те, що в Росії виріс середній клас, який зовсім не хоче Пхеньяна чи Багдада, а хоче жити, як живуть люди у всьому цивілізованому світі. Сподіваюсь на російську молодь, яка взагалі не розуміє, що таке "євразійство". І дуже сподіваюсь на перемогу розуму.