Мама на час… у 13 років або незвична практика

Таку електоронну ляльку випустили в США. Перший контакт з бебі-імітатором – непроста справа для школярок однієї зі шкіл німецького міста Крефельда, де проводять незвичний експеримент. Три дні й три ночі дівчата середніх класів мають піклуватися про електронного малюка так, ніби це справжнє немовля з плоті й крові. 13-річна Соня та 14-річна Аліна теж беруть бебі-імітатор додому. «Мені це здалося дуже цікавим. І мені схотілося знову побавитися в ляльки», - каже Аліна. А її подруга Соня додає: «Мої батьки завжди бідкаються, що з дітьми дуже складно. Але коли ти сам – дитина, то про це не замислюєшся. Думаєш просто, якось воно там та буде. Тому я й захотіла сама випробувати, як це воно…»

Майже все – як у новонародженого

Лялька-імітатор важить зо три кілограми й має довжину 53 сантимерти. Тобто це розмір середнього новонародженого. Такі хай-тек-ляльки – невід’ємна частина так званої батьківської практики, яку ось уже два роки поспіль проводить у школах Крефельда Соціальна служба католицьких жінок. Під час такої практики підлітки мають змогу дізнатися, що означає перебирати на себе відповідальність за новонародженого. «Після такої практики діти спершу просто спантеличені. Тобто, сповна зрозуміли, що це означає – мати немовля. З того часу, як ми запровадили цю практику, в нас практично не було небажаних вагітностей. Хоча раніше такі випадки траплялися» - розповідає Бріґітте Мунх, вчителька Аліни та Соні.

Своєрідна «міні-декретна відпустка» триває для школярів з четверга до неділі. Так, щоб вони знали, як це воно – після безсонної ночі йти знову працювати, розповідає Сабіне Гаймес, керівник Соціальної служби католицьких жінок. «Крім того, важливий досвід, від чого їм доведеться відмовлятися на вихідних. Тобто, щоб діти зрозуміли, що попередній стиль життя вже більше не повториться з дитиною», - каже Гаймес.

Чіпи записують усе

Лялька-імітатор не лише виглядає, як немовля. Вона, себто вмонтований в неї комп’ютер, поводиться точнісінько так, як це роблять немовлята. Електронних малюків можна запрограмувати на три ступені складності: легкі в догляді діти, середні й складні випадки. Сабіне Гаймес робить ставку на середній рівень складності й вмикає так званий генератор випадковості поведінки. «У цих комп’ютерах збережені такі процеси, які переживають за день справжні немовлята. Тобто, вони кричать, бо голодні, їх треба переповивати, давати їм можливість відригнути, час від часу вони просто не хочуть злазити з рук. І всі ці забаганки малюків підліткам треба виконувати», - розповідає Гаймес.

На додаток, той, хто керує практикою, може через спеціальний прилад керувати електронним бебі, тобто час від часу ставити підліткам складні завдання. Загалом же, як на тілі ляльки, так і на всіх аксесуарах, тобто пляшечці з молоком, памперсах тощо є електронні датчики, які сполучені з комп’ютером всередині електронної дитини. Тобто, все що підлітки роблять або не роблять з вибагливим малюком, точно реєструється. 14-річна школярка Аліна розуміє, що їй важко буде не зважати на електронне немовля. «Воно кричить як раз тільки 30 секунд, а комп’ютер вже записує, що ми погано дбаємо про бебі. Мені не хочеться, щоб у кінцевому звіті вийшло, що я його постійно залишала кричати. Тому я його практично не випускаю з рук», - розповідає Аліна.

Головне – правильний висновок

Якщо хтось дуже погано поводиться з бебі-імітатором, то він вимикається через аварійну систему. Щоправда, коли про нього дуже добре дбають, це не відбивається на загальних результатах. «Це досить проблематичний момент в цих ляльках. Адже насправді, якщо добре піклуватися про дитину, то вона менше плаче. А електронного малюка це, звісно, поблажливішим не робить. Він просто запрограмований на ті чи інші процеси. До того ж, у нього немає жодної міміки» - каже Сабіне Гаймес.

Одна така лялька-імітатор коштує близько 800 євро. Серед них є на вибір дівчатка й хлопчики, різний колір шкіри. Є здорові ляльки, а є й такі, які імітують дітей, народжених від людей з алкогольною та наркотичною залежністю. Останні є набагато менші й тонші за звичайних й тремтять усім тілом і кричать на дуже високих тональностях. Але всі ці ляльки можуть показати, яке це складне завдання – піклуватися про немовля. На щастя, попри деякі застереження, такі радикальні практики не відбивають у підлітків на майбутнє бажання мати дітей. Але вони показують їм, що означає небажана вагітність у дуже ранньому віці. Аліна робить для себе такий висновок: «Я хочу мати дітей, але в жодному разі не зараз. Треба почекати до зрілого віку».

Автори: Штефані Ковалевскі / Леся Юрченко

Редактор: Євген Тейзе