Мистецька дипломатія: українські картини у німецькому МЗС

Україна має можливість показати бувалому німецькому шанувальнику мистецтва незнайомий або майже незнайомий живопис відомих українських майстрів. Німеччина, дивлячись на картини різних періодів сучасної України, може краще зрозуміти її історію.

Відома українська галеристка Людмила Березницька вперше показала колекцію картин сучасного українського живопису на початку минулого року. Інтерес виявився настільки великим, що було вирішено, за підтримки «Німецької хвилі» продовжити експозицію. Людмила Березницька:

«Для мене це дуже важлива подія, оскільки про Україну дуже мало відомо і, на жаль, картин, які мають цінність немає у великих музейних збірках світу. Я думаю, що це крок, який ми робимо для того, щоб двадцяте сторіччя в музеях світу було представлено також і українським мистецтвом».

Цього разу виставка відбувається у приміщеннях Міністерства закордонних справ Німеччини, що має також певне символічне значення важливості культурного діалогу двох країн. Останнім часом відносинам Німеччини і України на берегах Шпреє приділяється дедалі більше уваги, зауважив, відкриваючи вернісаж, представник німецького МЗС Міхаель Ценнер:

«Чим більше ми займаємося культурою країни, тим більше ми розуміємо її».

Дійсно, такий підбір картин не просто показує різні напрями робіт українських художників, а є фактично свідком історичних перетворень країни. Недаремно виставка називається «Від червоного до жовто-блакитного - трансформація українського мистецтва». Людмила Березницька:

«На цій виставці ви можете побачити картини другої половини двадцятого сторіччя, які належать до різних напрямків в розвитку живопису. По-перше, це радянський період, так зване ідеологічне мистецтво, яке робилося на замовлення. Це декілька робіт з п’ятдесятих та шістдесятих років. Після цього – це суворий стиль, який виник як реакція на відлигу шістдесятих».

За задумом організаторів, такий підбір творів повинен нагадати відвідувачам про процеси, які відбувалися також і на Заході.

Галерея представила близько тридцяти робіт найрізноманітніших напрямів. Наприклад, нео-модерністи, які були в минулому столітті популярні в Німеччині, займалися більше формою,ніж змістом. Є також зразки українського варіанту гіпер-реалізму восьмидесятих і метафізики. Так називають фахівці альтернативні напрями живопису. Метафізика - це напрям, де художники приділяють найбільшу увагу поетиці предмету, його стану. Відвідувачі часто затримуються біля полотен Владислава Мамсюкова, мабуть, найвідомішого, зі всіх представлених на виставці, художників. У радянські часи він ніколи не мав своєї персональної виставки, хоча і робив деякі роботи на замовленням «згори».

Вольфганг Лоок, співробітник німецького МЗС і любитель живопису:

«Ця виставка дуже цікава для мене тому, що дає враження про різні періоди, про соцреалізм, і про те, що в наші дні є в Україні. Я бачив, що є багато світлих фарб».

Офіціозу на відкритті вернісажу було небагато. Хіба що про мистецтво говорили як про міст, що робить культури різних народів зрозумілішими, а значить і ближчими. Євген Чорнобрівко, представник посольства України в Берліні:

«Наш шлях – шлях України до Європи, він складається з цілої мозаїки різних заходів на політичному рівні, на державному рівні, а також у культурній сфері».

Проте, без «гірких пілюль» теж не обійшлося. Декілька картин соцреалізму довелося замінити копіями, бо Мінкультури України не дозволило їхнього вивозу, розповідає Людмила Березницька:

«В такі питання держава не повинна втручатися. Картина живе тоді, коли її бачать і коли вона представлена. Чим більше вони курсують по світу, тим більше уваги ми можемо до себе привернути».

Тим не менше, привернути увагу до українського мистецтва галеристці вдалося. Так само як і наочно продемонструвати його вражаючі зміни.