Мінібудиночки: нова оселя для безпритульних

Ліжко, шафа, стіл. На перший погляд - небагато, але для декого - більше ніж досить. До таких належить і безпритульна Анна, котра змогла затишно облаштувати сім квадратних метрів свого помешкання. Разом із дев'ятьма іншими жінками вона отримала дах над головою в поселенні із житлових контейнерів у Гамбурзі. Тепер, після років життя на вулиці жінки мають не лише житло, а й відчуття безпеки.

Це мініпоселення з житлових контейнерів розташувалося на території одного з гамбурзьких університетів. Воно - вкрай потрібне. Адже для жінок життя на вулиці особливо складне, бо тут вони нерідко зазнають насильства та стають жертвами сексуальної експлуатації. Хоч більшість безхатченків - чоловіки, але лише в Гамбурзі на вулицях міста поневіряється понад дві тисячі жінок.

Спільний сніданок зранку. Впродовж тижня жінками опікуються працівниці соціальних служб та студентки, чий майбутній фах - також соціальна робота. Студентки допомагають жінкам залагодити питання в різних службах та охоче вислухають їх. Кінцева мета - надати мешканкам цього поселення повноцінне житло, але на заваді цьому стоїть дорожнеча на ринку нерухомості.

Часто до життя на вулиці призводить хвороба, безгрошів'я, борги або неможливість знайти роботу. 34-річна жінка-трангендер Розен багато років тому прибула з Болгарії до Німеччини в надії знайти роботу. Потім захворіла, опинилася на вулиці й не знала, куди їх податися. Трансгендерам особливо складно потрапити у таке поселення для жінок, а серед чоловіків вони почуваються ніяково.

"Тут я почуваюся у безпеці", - каже трансгендер Сара. 39-річна словачка зазнала багато горя в своєму житті. Ще дитиною їй після аварії ампутували ногу, а вже з 15-річного віку вона стала займатися проституцією. Кілька років не мала даху над головою. "Тепер я маю власне ліжко", - каже вона не без гордості.

Йолана зі Словаччини також живе у такому контейнері. Так само, як і інші жінки, вона не одержує жодної соціальної допомоги. Помешкання тут отримують саме жінки, котрі не мають доступу до регулярної соціальної допомоги через психічні розлади, різного роду залежності, проституцію чи невизначений статус щодо дозволу на перебування в країні. Багатьох приймають тільки тут.

Ідею мінібудинків для безпритульних підтримують і в інших містах ФРН. Приміром, якось фотограф Свен Людеке з Кельна побачив у одній з телепрограм, як безпритульних у США забезпечують невеличкими дерев'яними будиночками. Потім Людеке подався до одного з будівельних супермаркетів та придбав необхідні матеріали для такого мінібудиночку. "Мета - повернути людям трохи нормального життя", - каже він.

Задній двір будинку Людеке це водночас і майстерня. Спорудити мініпомешкання коштує близько 600 євро, а ще 255 євро - видатки на транспортування. Майбутні мешканці можуть висловлювати свої побажання щодо фарби, форми даху та розміщення віком. Людеке заснував спілку, котра фінансується за рахунок пожертв. Нерідко безпритульні самі допомагають зі спорудженням такого житла.

Петер близько 17 років прожив на вулиці, а тепер разом зі своїм собакою вселився у таке помешкання. "Він ридав від щастя", - розповідає Людеке, який збудував цю мініоселю. - Цей будиночок - найбільший його скарб". Наразі в Кельні існує близько 25 таких помешкань. Ще кілька є в Нюрнберзі та Берліні. Утім, міська влада не завжди в захваті від цього, відсилаючи безхатченків до спеціальних центрів.