Навчатися – з дитинства й до сивого волосся

У фрайбурзькому дитячому садку „Веселка“ вивчають цифри. І не просто так, а з задоволенням. Ідеш уперед – голосно вигукуєш: „Один, два, три, чотири...“ Назад – „десять, дев’ять, вісім..“ „Пригоди в країні цифр“ - так називається проект, що його розробив професор дидактики Ґергард Прайс:

„Уперше я представив свою концепцію в листопаді 2001-го. Ми з виховательками домовилися, що діти виспівуватимуть цифри, стрибатимуть ними, вистукуватимуть, малюватимуть будиночки з номерами тощо. Порядок не відіграє вирішальної ролі. Головне – це позитивні емоції. Математика, яка приносить радість. Адже наш мозок функціонує не просто як якась там картотека, що в ній цифра 5 „записана“ на певній нервовій клітині і все. Це, швидше, величезна мережа, в котрій кожна клітина надсилає електричні імпульси десяткам тисяч інших. Коли людина чогось навчається, дуже важливо, які зв’язки, які місточки при цьому вибудовуються. Що їх більше, то надійніше засвоюється інформація.“

На момент народження мозок людини повністю „укомплектований“ потрібною кількістю клітин. Їх близько 100 мільярдів. Але лише деякі з них обмінюються між собою сигналами. У немовлят мережа ще майже не функціонує. Уже в дворічної дитини вона максимально розвинена, але ці зв’язки є переважно випадковими та хаотичними. Наступний етап – це наведення порядку. У мозку зберігаються лише ті нервові контакти, що ми їх найчастіше задіюємо. Недарма кажуть, повторення – мати навчання. Приблизно у 18 років наш мозковий „обчислювальний центр“ остаточно сформований і працює на повну потужність. Але з цього віку починають виникати інші проблеми: канали, якими надходить інформація, вже чітко запрограмовані, й нові майже не виникають. Тобто, чого не навчився змалку, не зможеш і до останку. Так, малі діти спроможні вимовляти звуки всіх мов, які тільки існують на планеті. Але через те, що їхні батьки та оточення зазвичай розмовляють якоюсь однією, невикористані канали зв’язку руйнуються. Китайці, які в дорослому віці навчалися європейських мов, замість фонеми „р“ дуже часто кажуть „л“ і не помічають цього, тому що в їхній рідній мові різниці між цими звуками практично немає. Висновок з усього цього банальний: за підручники, доки не запізно. Складно лише пояснити це малюкам, які „гають час“, ганяючи м’яча, розчісуючи ляльок або полюючи на комп’ютерних монстрів. „Діти можуть навчатися ліпше та швидше, ніж ми, дорослі, можемо собі уявити, - каже професор психіатрії Ульмського університету Манфред Шпитцер. – Однак, за однієї умови“:

„Дуже важлива річ при цьому – настрій. Численні досліди довели, що для процесу навчання потрібна передусім мотивація. Коли дітям нудно запам’ятовувати вірш чи формулу, вони не тільки „не лізуть у голову“, а й потім швидко забуваються, бо через відсутність позитивних емоцій у мозку не утворюються відповідні нервові контакти. „Учнів треба мотивувати“, - кажуть педагоги. Але це теж правда лише часткова. Мотивація – це як відчуття голоду. Його не треба викликати. Коли хтось зголоднів, він швидко знайде дорогу на кухню. Так само й з навчанням. Усі діти від природи дуже допитливі. Якщо їм у школі буде цікаво, якщо після уроку фізики вони казатимуть, - „От здорово! Тепер я знаю, чому яблука не літають у космосі, а падають на землю“, - то можете бути впевненими, що таке сила тяжіння, вони запам’ятали на все життя.“

У похилому віці люди часто не можуть пригадати, що вони прочитали вчора, але пам’ятають слова пісні, яка лунала біля вогнища, коли батьки вперше дозволили їм піти з друзями в похід. „У молодості людина прагне відкриттів. Усе нове є цікавим, і тому інформація засвоюється наче сама собою,“ - кажуть науковці. З віком – а саме з 17-18-ти років – цей процес поступово сповільнюється. Що більше десятиліть залишається позаду, то частіше ми лютуємо на себе, бо забуваємо номер телефону, який набирали сотні разів, чи адресу давніх знайомих. А з якими складнощами, як повільно запам’ятовуються нові слова, коли вивчаєш іноземну мову після 40-50-ох . „Природа нічого не робить даремно“, - заспокоює професор Манфред Шпитцер:

„У тому, що ми навчаємося дедалі повільніше, є певний сенс. Наш мозок є наслідком тривалого процесу оптимізації. З одного боку, прадавній людини необхідно було дуже швидко оволодівати знаннями та навичками, щоб не померти з голоду, або щоб її саму не з’їли. З другого, ми повинні вміти навчатися повільно, бо коли до знань наближаєшся невеличкими кроками, тільки тоді й може відкритися істина. У молодості світ пізнається з наскоку. Ми багато чого знаємо, але майже нічого - усвідомлено. Це так само нормально, як і те, що в старості ми заспокоюємося та мудрішаємо. Наш мозок недарма запрограмований на сповільнення. Це не хвороба, або ознака розумової деградації. Нам просто надано шанс пізнати реальність такою, якою вона є насправді.“

За матеріалами німецької преси