"Найбільше мені запам'яталось…"

Юхим Шуман, російська редакція

У листопаді 1989-го року, відразу після повідомлення про падіння Берлінської стіни, я відразу полетів до Берліна. Там мені вдалося зробити найкращі записи моєї журналістської кар'єри. Тоді біля стіни вже стояли люди, які намагались за допомогою молотків та інших інструментів відколоти шматки стіни. Ліворуч від мене стояли якісь величезні німці з величезним молотом, і при кожному їхньому ударі стіна буквально здригалась: "Бум-бум-бум". А праворуч була група японських туристів, таких акуратненьких, у кожного в руках були маленькі молоточки, якими вони намагались теж відколоти шматочки стіни: "Тук-тук-тук". Отже ліворуч - "бум-бум-бум", а праворуч - "тук-тук-тук". Чудові звуки - звуки свободи.


Румяна Таслакова, болгарська редакція

Після політичних перетворень у Болгарії в листопаді 1989 року я, як кореспондент Deutsche Welle, вирушила у відрядження до Софії, аби повідомляти про засідання Круглого столу. Тоді велися переговори між колишніми дисидентами та Комуністичною партією. Майже три десятиліття я не була в Болгарії, і дуже здивувалась, як ввічливо й радісно мене там зустріли. Достатньо було сказати, що я з Deutsche Welle, і переді мною відкривались майже всі двері. Всі хотіли зі мною говорити - і не лише дисиденти, з яким я й раніше часто спілкувалась, але також представники Комуністичної партії, яка два десятиріччя глушила програми Deutsche Welle. Коли я вийшла із зали, де відбувався Круглий стіл, біля дверей стояли 30-40 осіб, які раптом почали скандувати: "Deutsche Welle, ти була з нами! Deutsche Welle, ти будеш з нами!". Я настільки розчулилась, що не втрималась і розплакалась.


Бахаеддін Гюнгер, турецька редакція

Перший досвід спілкування з Deutsche Welle у мене був власне негативним. Після журналістського стажування в одній з німецьких щоденних газет я сподівався потрапити на Deutsche Welle. Це був 1978 рік. Але на роботу до турецької редакції мене тоді так і не взяли. Пояснення: недостатній рівень знань турецької. Після цього я пропрацював 15 років кореспондентом німецького інформаційного агентства dpa в Туреччині. Після цього я вже так добре говорив турецькою, що мені відразу запропонували очолити турецьку редакцію Deutsche Welle.


Віді Легово, індонезійська редакція

2006-й рік, Чемпіонат світу з футболу. Разом з колегами з інших іномовних редакцій мене направили у відрядження до Берліна. Необхідно було підготувати низку відео-репортажів про настрої серед футбольних фанатів. Мені випало працювати разом з колегами з Гани та В'єтнаму. Вони не знали німецької, і мені довелося виступати також у ролі перекладачки. Адже в Німеччині для спілкування з людьми на вулиці лише англійської недостатньо. Як з'ясувалося, мої колеги мали абсолютно інший погляд на різні речі. Ментальність журналістів не всюди однакова, і це добре. Я багато чому навчилася від своїх колег з Гани та В'єтнаму. І якщо вірити позитивним відгукам, репортажі вийшли хорошими.


Лавініа Піту, румунська редакція

2010 року я зробила кілька репортажів для англійської та румунської редакцій Deutsche Welle про картонні окуляри, які я побачила на одному з блошиних ринків Берліна. Їх придумав молодий берлінський підприємець румунського походження Кантемір Георгіу. Через два тижні після виходу мого матеріалу йому почали дзвонити як німецькі, так і румунські журналісти. Тим часом його картонні окуляри стали вже справжнім модним трендом. Кантемір Георгіу тепер вважає, що саме я його відкрила для світу. Як у нього виникла ідея стосовно картонних окулярів? Одного вечора він зробив саме такі окуляри з картону, надягнув їх і пішов до одного з берлінських барів. Офіціантка за стійкою захотіла їх у нього купити. Тепер він продає їх не лише всюди в Європі, але навіть в Азії.